На війні протипоказані будь-який хаотичний лемент та поспішні, не виважені рішення, прийняті у «запалі». Будь-якому «запалі». Навіть патріотичному. На будь–якій війні! Навіть інформаційній…
Історія позбавлення Латвією ліцензії телеканалу «Дождь» на трансляцію у країнах ЄС з одного боку начебто дуже проста та справедлива, з іншого – викликає певні питання з доцільності та виваженості прийняття такого рішення.
Телеканал «Дождь» був заблокований у росії через кілька днів після початку війни в Україні і, як і багато інших незалежних російських ЗМІ, був змушений припинити роботу. У червні стало відомо, що «Дождь» отримав ліцензію на мовлення в Латвії, куди переїхали журналісти низки незалежних російських видань. У липні телеканал оголосив, що відновлює мовлення. Через чотири місяці мовлення припинилося…
Ідея створення телеканалу належить Наталії Сіндєєвій, яка разом із Вірою Кричевською, Ольгою Попковою та Ольгою Захаровою 27 квітня 2010 року запустила цей інформаційний проект.
На протязі 12 наступних років канал широко висвітлював події, пов’язані з протестним рухом у Росії в 2011-2013 і 2017-2018 роках, «Болотною справою», справою Pussy Riot, справою «Кировлеса», отруєнням Олексія Навального тощо. Близько двох третин ефірного часу займали передачі, що транслюються в прямому ефірі. Телеканал «Дождь» розповідав російським глядачам про ті події, про які офіційна кремлівська пропаганда або взагалі мовчала, або спотворювала інформацію у трендах оскаженілої кремлівської пропаганди.
1 грудня, у своєму вечірньому прямому ефірі, ведучий новинної програми «Здесь и сейчас» Олексій Коростельов, розповідаючи про порушення прав мобілізованих росіян, закликав глядачів писати до редакції про такі випадки і зазначив, що багатьом російським військовослужбовцям «мы смогли помочь, например, с оснащением и с просто элементарными удобствами на фронте».
Після неоднозначної заяви ведучого, що викликала критику аудиторії щодо російського телеканалу в соцмережах, керівництво «Дождя» звільнило Олексія Коростельова. Про це в прямому ефірі оголосила голова служби інформації каналу Катерина Котрікадзе і принесла вибачення телеглядачам. Та було вже запізно.
Раніше «Дождь» уже отримав два попередження від латвійської влади у зв’язку з висвітленням ним війни в Україні. Зокрема, 2 грудня канал був оштрафований на 10 тисяч євро за зображення Криму у складі росії та іменування російських військ «нашою армією». Третє попередження означало втрату ліцензії. Так воно і трапилося.
Начебто, все просто і справедливо. Але…
Дуже вже зраділи на заборону «Дождя» у кремлі. Пєсков із задоволенням розповідає про те, що «все время кому-то кажется, что где-то лучше, чем дома. Все время кому-то кажется, что где-то свобода, а дома несвобода. Это один из ярких примеров, который демонстрирует ошибочность таких иллюзий».
Сучасній владі путінської росії дійсно є з чого бути задоволеним, адже практично єдиний опозиційний інформаційний ресурс зупинив своє мовлення не тільки у Латвії, а ще й по всій ЄС, тому що латвійська ліцензія давала на це право. Джерело неупередженої, нехай, можливо, й частково, інформації, яке російською мовою росіянам давало можливість не захлинутися у локшині офіційного кремлівського бруду, як мінімум на певний час припинило свою діяльність.
Якщо промоніторити інформаційний простір росії та проаналізувати реакцію простих росіян, то можна побачити, що російськомовні дописувачі розділилися за своїми думками стосовно припинення мовлення «Дождя». Одна частина, та, що хворіє на «путінізм» або отримує кошти за виконання кремлівських замовлень, активно схвалює зникнення телеканалу із інформаційного простору, практично «аплодуючи діям Латвійської Національної ради з електронних ЗМІ та особисто Івару Аболіньшу», які «відібрали» ліцензію. Інша, та, яка ще піддалася на тотальну пропаганду, говорить про те, що «нажаль, зникло єдине джерело неупередженої інформації».
Ось у цьому і складність ситуації. З одного боку, канал «Дождь» останнім часом дійсно забагато став давати приводів звинуватити себе у упередженості та можливій прокремлівській позиції. З іншого – закриттю каналу чомусь радіють в першу чергу наші вороги…
Можливо, що перш ніж «рубати з плеча», Латвійській Національній раді з електронних ЗМІ та особисто Івару Аболіньшу треба було б дочекатися результатів державного розслідування, щоб відкликання ліцензії було обґрунтоване з позицій правової держави? Чи може тоді б випливли на поверхню приклади захвату путіним самого пана Івара, якими рясніють його особисті сторінки у соціальних мережах?
Поспішність «суду» над можливо останнім незалежним (теж – можливо!) російськомовним каналом викликає відчуття поразки від успішно проведеної ворогом інформаційної спецоперації. Таке ж теж можливо? Якщо «ні», то звідки ж тоді таке погане відчуття?!!
