Година пам’яті про поета-борця за волю України Петра Тимочка – “Я син Землі. Вітчизни вірний син!”, відбулася у Тернопільській обласній організації НСПУ.

Поет, публіцист, перекладач, громадський діяч Петро Тимочко очолював Спілку у період з 1992 по 1998 рр. Це були непрості часи для нашого народу. Хоча… а коли вони були легкими? На думку відразу спадають слова Винниченка: «Нашу історію читати без брому не можна». Тож кожний, хто завітав сюди, мав що сказати про письменника, навіть, не знаючи його особисто, лише прочитавши спогади «Роздуми над пережитим», а ще публіцистику, лірику. Разом із Спілкою в організації заходу взяли участь кафедра музикознавства та методики музичного мистецтва ТНПУ, літературне об’єднання ТОО НСПУ, Тернопільський обласний осередок Наукового товариства імені Шевченка, Тернопільський обласний краєзнавчий музей, донька поета Ольга Іонова-Тимочко. Спогадами поділились письменники Марія Гуменюк, Володимир Присяжний, вчителька української мови і літератури, поетеса Валентина Судома (ЗОШ 28). Модерувала захід Анна-Віталія Палій. Поетичні твори читали – популяризатор творчості поетів нашого краю професор Олег Смоляк, Галина Шулим, Яна Палюх, Надія Філіпець. Музичні твори прозвучали у виконанні вокального дуету Марії Солярчик та Владислава Багрія, Михайла-Богдана Семена.

Мені пощастило спілкуватися із Петром Тимочком у 2001 році, під час праці у молодіжній газеті «Ровесник». Це була важлива для мене розмова, адже я тоді, як і багато інших співвітчизників, жила у світі, який «азійської об’ївшись блекоти, надудлившись московської отрути» (за Тимочком), продовжував знищувати і руйнувати українство ізсередини. Переді мною був живий свідок анексії Західної України у 1939 році, який в освітній історії подавався не інакше як визвольний «золотий вересень». Ось міркування з цього приводу історика та викладача Чортківського фахового коледжу економіки та підприємництва ЗУНУ Ярослава Дзісяка: «Як людина обирає книгу незнайомого автора? Щонайперше, прочитавши анотацію і зміст, звісно – і коротку довідку про автора. Отож, Петро Тимочко для мене, свого роду, невідома книга. В короткій біографії, яку подає Вікіпедія, склало вагоме позитивне враження те, що він був добровольцем до дивізії Зброї СС «Галичина» – іноземний легіон збройних сил Рейху, куди можна було вступати українцям, станом на 1943 рік. Мислячі люди розуміли, що більшим ворогом для нас є радянська росія і здобути військові навички і зброю краще в регулярній армії, аніж у партизанці. Участь галичан (та й не тільки) у німецькій збройній формації перекручувалася і оббріхувалася ще від її створення, чимало негативних стереотипів існують і до сьогодні. Очевидно, публікації та поезії написані спонуканням доленосних історичних подій. А саме: Галицькі Крути: До 50-ліття битви під Бродами // Тернопіль вечірній.  –1994. –  20 лип. До тернопільських гімназистів; Український псалом; Ровесникам, що полягли під Бродами».

Петро Тимочко швидко згасав,  здоров’я загубивши у сибірських рудниках, але душа і дух залишались сильними і животворчими. Про це свідчать назви ось цих книг – «З болем в душі», «Із вічності у вічність», «Премудрість Божу у собі шукаю».

Працював він посилено, щоб «труд за двох лишити,// ось мій заповіт трудящої людини». Про працелюбну рису  згадували майже всі. До речі, Петро Сорока свою монографію так назвав «Два життя Петра Тимочка». Про особистий архів письменника в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї присутнім розповів завідувач науково-методичним відділом музею Степан Костюк. Затамувавши подих, уважно слухали доньку – Ольгу Іонову-Тимочко.

– Тато був для нас прикладом у всьому, мав неабиякі енциклопедичні знання. У його трудовій книжці основна професія – художник. Вірші писав з 14-ти років, але в шухляду. Добре знав латину і на її основі вивчав інші мови. Перекладав з польської, німецької, есперанто. Дуже любив Україну. Перша поїздка до Канади була у 1969 році, йому пропонували залишитись, навідріз відмовився, казав, що навіть подумки не міг таке припустити. Як публіцист – відгукувався на кожну подію, багато передбачив…

А ще пані Ольга розповіла майже містичну історію. Їй зателефонувала незнайомка. Назвалась Юлією Миколаївною ( доньку пані Ольги звати так само – авт.) і повідомила, що їй передали рукопис батька, який хтось забувся у кав’ярні… Уявіть, це був той рукопис, над яким батько працював за рік до відходу, вже з готовою назвою «На зламі тисячоліть». Це ж скільки відтоді минуло часу! З Божою допомогою пані Ольга обов’язково завершить справу батька і книга буде надрукована. Інакше й бути не може. 

Пригадує свою зустріч із Петром Тимочком також поетеса Марія Гуменюк. Вона вирішила показати йому свої поетичні твори. З яким нетерпінням чекала на остаточний вердикт… «Він подивився на мене очима тата (батько пані Марії також відбував заслання) і мовив: «Пиши, дитино, про природу, політику лиши чоловікам».

Їх було троє друзів, нерозлийводів: Степан Ярема, Роман Івашкевич і Петро Тимочко. За дивним збігом обставин, того дня, 23 жовтня, двоє друзів, «не змовляючись», презентувались у різних місцях середмістя:  Роман Івашкевич у спогадах, які видрукував краєзнавець Тарас Циклиняк, а Петро Тимочко у спогадах друзів, колег і рідних під час «Години пам’яті». Хіба ж не диво?

 

null
null
null

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #Петро Тимочко
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Сергій Гаріян
20:10, 20 Травня, 2024

Лікар Сергій Гаріян: «З початку війни ми прооперували майже десять тисяч військових»

Блоги

ТОП новини тернопільщини: