У Тернопільській обласній організації НСПУ під час засідання літературного об’єднання письменник Володимир Дячун презентував нову книгу «Краківські сезони камеральні».
Вона була надрукована ще напередодні війни і лише зараз (зі слів автора) він наважився розповісти про неї світові. В основі поетичних творів – спогади про перебування на заробітчанській чужині, у Польщі, де працював у 1999-2002 роках. Для творчої особистості це добрий відтинок часу, який не минув безслідно. Манера письма автора своєрідна, а відтак – впізнавана. Його ні з ким іншим не сплутаєш. «Сезон в камері», «Сезон із Зеником як з ніким иншим», «Сезон у повітрі» – назви розділів. А в них – винятковий «світ» у якому опинився автор і про який вирішив розповісти, пропускаючи пережите через розум, серце, душу. Збірка присвячена «Світлій пам’яті мого діда Івана Снігура й моєї бабці Марії Цєслі». Аура книги оповита своєрідним колом родинності: донька редактор книги, онука – ілюстратор, на одній із світлин – онук. А на обкладинці… реалістична кардіограма поета, як результат після повернення на Батьківщину, коли «… серце в-и-п-а-д-а-є із ритму».
Попередня поетична книга зазвучала ще раніше як «… І – сезон в раю», де «Переживши свою, особисту, «світову війну» на заробітчанській чужині і повернувшись на вітчизну, автор намагається віднайти свої родинні початки й кінці, доторкнутись рідних тіней» . Однак непідготовлений читач за одним прочитанням її не здолає. Пишу як є. Визначити жанр написаного – не беруся. Кожний вірш перечитувати треба кілька разів, аби прийти до якогось «знаменника». Особисто мені було важко долати практично кожний новий рядок. Може тому, що я шанувальниця версифікаційної моделі написання віршів. Чимало поезій підсилені епіграфами, в авторському перекладі, які взято із твору француза Жана-Артура Рембо «Сезон у пеклі». Перефразовуючи іншого відомого француза Антуана Екзюпері, скажу так: якщо такі вірші пишуться, то, мабуть, вони комусь потрібні. Особисто мені припав до душі вірш «дрова у вогні стріляють», який процитую нижче.
Принагідно. Володимир Дячун народився 20 лютого 1947 р. в с. Лозова поблизу Тернополя. Закінчив Тернопільську середню школу № 2, Львівську політехніку, аспірантуру Санкт-Петербурзького військово-механічного інституту. Працював конструктором-машинобудівником у Львові та в Тернополі у науково-виробничих об’єднаннях і галузевих інститутах. У 1999- 2002 рр. працював у Кракові (Польща). Член Національної спілки письменників України (2001). Автор книг: «Галицькі духи» (1994), «Коаґула» (1995), «Тернозба» (2000), «Інеза» (2002), «Маскарон» (2003), «Філадельфія» (2005), «Неориверси» (2007), «Посттлін» (2011), «КИРИЛОСТЕФАНІЯ» (2012), «Дяо Чун» (2016), «Непогані, загалом, люди» (2017).
дрова у вогні стріляють
дрова згадують
як були деревами
дерева згадують
як були лісом
ліс згадує
що був не сам
а хтось настирливо
перешкоджав згадувати…
у лісі метушаться люди
наздоганяють один одного
і стріляють у спину
стріляють
стріляють
дрова у вогні
українці на чужині
УКРАЇНЦІ НА ЧУЖИНІ – ДРОВА У ВОГНІ.
