Книги, так само як і люди, мають свої дні народження. Двадцять років тому побачила світ перша книжка тернопільської письменниці Марії Назар. Відтоді упродовж двох десятиріч «народилося» ще одинадцять поетичних книг, п’ять літературознавчих, чотири краєзнавчих. «Від книжок вгинається поличка, – пише пані Марія. – Ця вага скромненька й немаленька.
Пригорнулись всі вони незвично до томів великого Шевченка».
Марія Назар членкиня Національних спілок письменників та журналістів України, Наукового товариства України ім. Т. Г. Шевченка, викладачка української мови і літератури у Доброводівському технічному ліцеї ім. О. Смакули. Лавреатка обласної літературної премії імені Ярослава Павуляка («Вивчення творчості Ярослава Павуляка в школі» та «Кольористика лірики Ярослава Павуляка») у 2021 році.
Мені до снаги тексти філософського спрямування, а саме такими і є книги Марії Назар. З багатьма з них знайома, адже писала рецензії і відгуки. Запам’яталось її «Руслослів’я». Назва книжки, зізнаюсь, збентежила відразу: яскравий і, водночас, ніжний новотвір! Глибинна мудрість, що відсвічує у ньому першоджерельним зачином. Вдумаймось лишень: русло і слово. За зоровим сприйняттям «руслослів’я» нагадує джерело, від якого бере початок річка. А за метафоричною семантикою – русло, як головний стержень, все одно, що Творець всюдисущого, звідки бере початок Слово… Воно стає невидимою рікою із дивною назвою Слів’я, аби дотекти (добігти) до океану Мови і навіки з ним злитися…
Філософський настрій пронизує всі поетичні рядки Марії Назар, і без цього ніяк, адже її чотиривірші – це концентрат багатьох попередніх думок і розмислів, які авторка ретельно «відсіяла», аби залишити «нектарні соти».
Тож «Мистецтва сонячні мости» постають у моїй уяві поміж двох: на одному кінці Той, хто обдаровує (Творець), а на другому – той, кого обдаровують (філософ – митець). Повсякчас авторка виступає на захист рідного слова. Тому не дивуюсь, що для неї відкрився «тайнописних слів секрет» і звичайні словники – це «регістри запашні… словес живих труди і дні». Відтак слова живі і променисті, у них Марія Назар вчуває «Тарасів
голос, мов огненний птах,/ Який долає милі крізь століття,/ Аби нам не затьмарювати шлях». На «території добра» поетеси присутні добра нива, яка щорічно родить. Новий день авторка сприймає як «дарчу вість», а кожну мить – як «серця невгасиму щедру тайну». Несподівано зізнається, що
знаходить у собі (в кошику років) ще чимало несказаних зернин – слів. Одночасно її хвилює сакральне питання: «Якщо їх світу всі віддати,/ Чи не зміліє душі спів?». Не зміліє, навпаки, збагатиться. Тож віддавайте! І то, не замислюючись. Бо чим більше віддаєш, тим більше отримуєш – і ви не можете цього не знати. Хіба не про це йдеться у Ваших «сонячних мостах», які окрилюють і надихають?
Пригадую її поетичну збірку «Єрусалимськими стезями», яка презентувалась на факультеті мистецтв ТНПУ імені Володимира Гнатюка. У свій час Марія Назар багато мандрувала святими місцями у Греції, Грузії, Меджугор’ї. Зазвичай не любить повертатися вдруге у те саме місто, країну. А от Єрусалим – єдине святе місце, куди їй хочеться знову і знову повертатись. Очищуюче, сповідальне, покаяльне, надихаюче і зцілююче Слово Марії Назар засвідчує велику благодатну силу, яка дає особливий заряд і пробуджує від летаргійного сну найзапекліших песимістів. Дуже влучно висловився про поетичні здобутки письменниці професор Олег Смоляк, який організував це поетичне свято душі: «Марія Назар з тих поетес, яка ретельно працює над словом, шліфує його, оздоблює, як ювелір свою прикрасу. Тому й не поспішає хутко друкувати написане. Через те воно в неї, як перлинка на сонці. Згадана книга синкретична в своїй основі, де складні явища не поділяються на окремі компоненти, а стають єдиним цілим». «Єрусалимськими стезями» – якщо висловлюватися сучасною мовою, покрокова інструкція до зцілення людської душі і її духу. Вони – і тільки вони дають могутній посил-імпульс фізичному тілу для одужання. Саме цілісність відновлює зв’язок людини із її Першоджерелом – Творцем.
Завжди схиляюсь перед тими, хто досліджує історію рідного краю, а маленьких сіл – й поготів. «Наша церква – храм душі» – так називається історико-краєзнавчий нарис про минуле та сьогодення церкви села Доброводи, який вийшов окремою книжечкою за редакцією письменниці і журналістки, просвітянки Марії Назар. Та ж і нагода яка! 225 років храмові у році, який вже проминув і став причетним до історичного розвою нашої держави!
У творчості Марії Назар поезія займає почесне місце. Про це свідчать її чисельні поетичні збірки. Нещодавно письменниця приємно вразила, адже
взялася за надскладний в літературі жанр: вінок сонетів. Сонетна творчість в неї невелика, адже цей жанр вимагає особливої не лише зосередженості і концентрації думки, а й дотримання певної структури складної строфи з 14-ти рядків п’ятистопного ямба. І раптом – сонетний вінок! Аж цілих три!
«Три вінки сонетів». І якщо традиційно теми сонетів – лірика, то у згаданій збірці вони присвячені життєпису та творчості Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка. Дуже доречним був вихід книги напередодні лютневого дня народження Лесі Українки, і березневого – Тараса Шевченка. Якщо я не помиляюся, то в Україні ніхто нічого подібного не робив, принаймні – не зустрічала.
Вражена! Вражена титанічною працею тернопільської письменниці із Добриводів, членкині НСПУ Марії Назар. «Три вінки сонетів» – три поетичних піснеспіви, справжнє відкриття у царині філологічної науки, української літератури зокрема. І як тут не згадати Івана Франка, який у листі до Михайла Павлика писав: «Мистецтво слова, як і кожне мистецтво, повинно вказувати людині шляхетні цілі, підіймати її дух, її духовність». Це про «Три вінки сонетів» і про мистецтво слова Марії Назар.
Чорна печать війни перекреслила плани багатьох творчих людей. Не виняток пані Марія. Наразі написане серцем записує у «Воєнному зошиті». Бо Слово також Зброя.
Фото Валентина Семеняк
