Або Анатолій Горчинський і Тернопіль: любов без взаємності.
У Тернополі перейменували назви вулиць, але про найвідомішого містянина за останні 50 років, який був мистецьким брендом міста, ніхто навіть не заїкнувся!!! Хтозна чи хтось з теперішніх можновладців бодай наблизиться до нього за популярністю та внеском в українську справу. Бог їм суддя. Вони минуться, а Горчинський залишиться назавжди!
Анатолій Горчинський: «Тернопіль для мене найдорожчий. Прості люди мене тут любили і люблять, а ось про чиновників цього не скажу. Навіть не можу пригадати, коли мене запросили на День міста, на День міліції чи прокуратури. Так, я частий гість професійних свят, фестивалів, конкурсів, але все це поза Тернополем. Свята річ — виконавець ніколи не дозволить собі взяти гроші за виступи у своєму місті. Та парадоксально те, що навіть задарма не просять. Зате чужим віддають кругленькі суми. Я ж співаю і пишу постійно. У Тернополі ж можу пішки піти на виступ, взявши у руки гітару… Але не просять… Хіба зрідка співаю на Співочому полі. Місцевий бюрократ–чиновник від культури мене не хоче помічати. Тому живу за принципом: якщо я їм не потрібен, то вони мені тим більше». (2003).
22 липня 2024 року Анатолію Горчинському виповнилося б 100. Але про справжніх митців, про істинні художні відкриття і надбання культури ми згадуємо не лише в урочі дні — вони володіють таїною бути завжди з нами. Горчинський і його музика живуть серед нас. Ось тільки слів тих добрих і щирих, що проростали із сердець наших і рвалися назовні після кожної його нової пісні, говорили ми Анатолію Аркадійовичу за життя, все–таки замало. І тепер мусимо спокутувати це. Цього приємного чоловіка зі сріблом сивини на скронях дехто вважав нафталіном української пісні за його старомодність. І нехай собі. Він на це ніколи не звертав уваги, адже те, що робив, не вимірюється модністю чи немодністю. Його пісні популярні у всі часи.
Не один рік пишу про перейменування вулиці Слівенської на вулицю імені Анатолія Горчинського. Тому нині хочеться вкотре навести прохання і слова тих, хто уже долучився до Маестро у вічності. Як і тих авторитетів–державників, які й надалі наполягають на своєму.
БОГДАН ЛЕВКІВ, ЕКС–МІСЬКИЙ ГОЛОВА ТЕРНОПОЛЯ.
— Для того, щоб поважати когось, слід навчитися поважати себе. Українська пісня —найбільша радість для простої людини. Життя таке, що душі черствіють, тільки рідна пісня здатна достукатися до найглибших закутків, пробудити радість, тепло і світло. Анатолій Горчинський залишив свою пісню людям. Пісню, яка настроює наше життя на добро і любов.
Назва вулиці Слівенська як на теперішній час надумана, вона відповідала радянській добі. Без сумніву, її треба справедливо перейменувати на честь тієї людини, яка не лише жила і творила на ній два з половиною десятки років, а й прославлятиме рідний край ще дуже й дуже довго. Мови не може бути, щоб я був проти. „ЗА”!!!
В’ЯЧЕСЛАВ НЕГОДА, ЕКС–МІСЬКИЙ ГОЛОВА ТЕРНОПОЛЯ.
— Тернополянин Анатолій Горчинський був з тих поодиноких, на жаль, чия творчість йшла від самого серця, з глибини душі, і тому, безперечно, має право на довгу і незрадливу любов. А нашою синівською вдячністю має бути й буде вулиця Анатолія Горчинського у Тернополі. Вважаю, це потрібно зробити якнайшвидше. Я — „ЗА”!
АНАТОЛІЙ КУЧЕРЕНКО, ЕКС–МіСЬКИЙ ГОЛОВА ТЕРНОПОЛЯ.
— Я за перейменування вулиці Слівенської на вулицю Анатолія Горчинського. Теперішня назва морально застаріла. Може, не всі знають, у радянські часи у місті–побратимі Слівені
(Болгарія) був магазин, який мав назву „Тернопіль”. У нас же, окрім магазину „Слівен”, владна щирість тих часів запропонувала назвати одну з новозбудованих вулиць Слівенською. Тепер же тих магазинів нема ні у Тернополі, ні у Слівені. Що ж до вулиці, то на часі її перейменування. І це справедливо, доречно і вдячно.
ЛЮБОМИРА БОЙЦУН,ТЕРНОПОЛЕЗНАВЕЦЬ, КОРІННА МІСТЯНКА.
— Гадаю, що перейменування вулиці Слівенської на вулицю імені маестро Анатолія Горчинського має раціональне зерно. Наш славетний композитор не лише ходив цією затишною вулицею, дихав її духмяним повітрям, а й упродовж чверть віку творив вічні пісні, які переживуть і його і нас на багато–багато років. Теперішня назва вулиці, у даному випадку Слівенська, явище побічне, я б на ньому не зациклювалася й особливо не наголошувала, адже тут важлива яскрава постать людини, яка заслуговує на те, щоб увіковічнити її значиму та вагому для всього світового українства працю й перейменування назви.
Тих, хто вважає, що це якось вплине на болгаро–українську дружбу, хочу заспокоїти: у соціалістичну добу модно було давати подібні назви і у цьому нічого поганого не було. Але все це у минулому. Ми ж дивимося у сьогодення і день завтрашній. А він однозначно на користь Анатолія Горчинського. Маємо на „Дружбі” гарненьку схилясту вулицю Назарія Яремчука, матимемо й на Східному вулицю Горчинського.
ВОЛОДИМИР СУШКЕВИЧ, ТЕРНОПОЛЕЗНАВЕЦЬ, КОРІННИЙ МІСТЯНИН.
— Нехай хтось мені заперечить, що не Анатолій Горчинський був і залишиться найвідомішим тернополянином останніх кілька десятків років. Наше місто для уродженця далекого Фастова (треба віддати належне його землякам–киянам, адже музей Анатолія Горчинського вони мають) стало справді рідним. У яких світах не бував, на яких далеких сценічних майданчиках і у престижних столичних залах не виступав, повсюдно гордо називав себе тернополянином. Любив своє рідне місто, тішився і хвалився ним завжди. Зі своєю вірною гітарою поспішав до свого глядача (гадаю, що було б доречно встановити у Тернополі пам’ятник Анатолію Горчинському з гітарою в руках, нехай би це міська влада запланувала до 100–річчя з дня народження, до 22 липня 2024 року, часу не так і багато, але є!).
Любив частенько йти пішки зі Слівенської до центру (благо, що це недалечко), до драмтеатру чи на залізничний вокзал. Не забуваймо про вагомий внесок композитора і в історію обласного драмтеатру. При ньому (а він був режисером майже 20 років) наш театр відповідав духові і призначенню музично–драматичного, адже у кожній виставі звучала гарна музика. До речі, це зовсім не вивчений і не досліджений великий пласт у творчості Анатолія Горчинського, який ще стане предметом наукових робіт з мистецтвознавства. Мене ж до сліз вразила музика до вистави „Діти Арбату”…. Таких цікавих театральних постановок можна назвати десятки.
Вірю, що присвоєння імені Горчинського тій вулиці, яка сповна заслуговує і чекає цього, вже на часі.
Михайло Маслій
