Мене завжди хвилювала мить переходу природи з одного стану в інший. Ще школяркою, 31 серпня, пізно увечері вдалась до своєрідного експерименту. Я свято вірила, що зможу «вихопити» і відчути оту священну мить, коли вже не літо, але ще й не осінь. Тож спрагло вдивлялась опівночі у безмір нічного неба, яке рясно мерехтіло зорями і обдаровувало землю яскравим серпневим зорепадом…
Проминулі спогади сколихнула у мені поетична збірка Олега Смоляка «Партитура доби». Автор недарма назвав так книгу. Це своєрідна спроба зануритися у метафізичний світ того межичасся, коли вже не ніч, але ще й не ранок, коли вже не ранок, але ще й не день, коли вже не день, але ще й не вечір, коли вже не вечір, але ще й не ніч. Тож у кожного читача є добра нагода й собі торкнутись незвіданих граней незримого світу, який пропонує поет. Цикли творів називаються «Ранок», «День», Вечір», «Ніч» і об’єднують у собі 24 вірші. Саме стільки, скільки годин має доба. На це промовисто вказують чотири ілюстрації, винесені на обкладинку збірки.
Сонячний промінчик… Ось хто ніжно торкається вершини ночі і пробуджує світанок, відтак зачинає партитуру ранку:
Промінчик вийшов спішно з-за гори
І став на варту, наче гойний жовнір,
Розсипав перли рос в лункі яри
І леготом дихнув гаям за комнір.
Автор наділяє світанок чарівливою здатністю збирати « в срібний збанок» роси, а хати – вмінням «попихкувати люльками». А ще він майстерно творить ключові речення, які й вивершують невидиму нитку сув’язі, що торує той самий священний перехід. І це словописне диво! Ось вони, речення-ключі: «І вже зозулі знов кують підкови,/ Аби вручити їх новому дню», «Ходить юний ранок вдало/Зустрічати новий день», “Розлива” полудень із горнятка спеку», «Тільки дуже скоро/ Впали враз у тишу (промені сонця)./ Де вечірні хори/ Снами заколишуть», «А вечір, неначе юнак гоноровий,/Лишає оселю й до нічки спішить».
Поезії притаманна одночасно і мелодійність, і музичність, і музикальність. І в тому жодної дивини, адже Олег Смоляк тонко відчуває світ музики. У минулому керував студентським фольклорним ансамблем пісні і танцю, камерним хором, самодіяльною народною хоровою капелою. Тож у його поетичних творах довколишній світ оживає у всіх барвах. Так народжується виняткова симфонія світанку, де цвіркуни виграють на флейтах, джмелі й ворони на віолончелях. А у міжряддях строф виграє скрипкове птаство, звучать мажорні пісні, лебедине скерцо, місяць в дудку грає, по особливому «натягується» струна колискова, а неподалік оркестр вечірній невгамовних жаб, де за диригента – бузько. Казковий світ, який дарує читачеві поет, неповторний, бо дихає дитинністю і, водночас, мудрістю, надихає на творчість, огортає миром, спокоєм і надією. Це важливі складники людяності, яких сьогодні бракує у сучасному світі.
