Орест Савка – надчутливе серце. Пам’яті мистця

Не стало актора, режисера, сценариста, громадського діяча, людини з надчутливим серцем Ореста Савки. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародної літературно-мистецької та громадсько-політичної премії імені братів Лепких, генерал-осавул Українського козацтва . Мені завжди боліло, що такому обдарованому режисеру так і не знайшлося у нашому місті приміщення для постійних репетицій з його народним аматорським драматичним Театром-студією «Сузір’я»…

Якщо ви були бодай на одній з їхніх вистав, то ви в темі. Допоки ми не навчимося шанувати своє рідне – українське, доти на нас нападатимуть вороги і триватимуть війни. Але це так, до слова.  Його останнім виходом на сцену були урочистості з нагоди 80-річчя  з дня народження і 60 років творчої діяльності, у Тернопільській обласній  філармонії. Нам з вами (сучасникам) пощастило насолоджуватися дарами інтелектуальної праці цього обдарованого чоловіка. Мова про вистави (і репертуар) «Сузір’я». Того дня пан Орест був щасливим і не приховував цього. Адже зійшлися рідні, друзі, колеги, представники влади, голова сенату Міжнародного Лицарського Ордену УК ім. Св. Миколая Любов Яворівська (завдяки якій це свято і відбулося)  та наказний отаман Тернопільського обласного коша українського козацтва, генерал-хорунжий В. Мосейко з бойовими побратимами, працівники історико-меморіального музею політв’язнів, де Орест Іванович працював. Вітали з Тернопільського обласного осередку Всеукраїнського об’єднання «Діти війни», заслужений журналіст України Михайло Ониськів, автор і виконавець пісень Василь Дунець, педагоги з Теребовлянського коледжу мистецтв, працівники Копичинецького музею історії театрального мистецтва та багато інших.

Це був справжній «зорепад» із нагород, грамот, відзнак. (Родина Савків- єдина родина у Тернопільській області, яка має титул Княжої родини ордену святого Миколая).

• Скільки себе пам’ятаю, – згадувала зі сцени донька Мар’яна Савка (відома поетка, головний редактор Львівського «Видавництва Старого Лева»), – тато завжди був серед людей, його ніколи не було вдома, він був у театрі. Я не пригадую, щоб він колись був у відпустці. Один з уроків, який я запам’ятала на все життя: твоя професія – це дуже важливо. І у мене так і є. Моя робота у моєму житті, так як і в тата – це дуже важливо. Я бачу багато людей, які прийшли до тата: у залі, на сцені, за кулісами, і я розумію, що це його місія гуртувати довкола себе людей і разом з ними створювати якусь іншу реальність, якийсь інший кращий світ. Світ Ореста Савки. Дякую тобі, тату за те, що ти ніколи не зрадив собі і завжди залишався собою.

Справжньою окрасою святочного дійства стали уривки з вистав «Розлучені теж сміються» (Ліля Костишин, Богдан Мельничук), «Полювання на брата» (Володимир Лис), «Наймичка» (за Шевченком), «Попелюшка» тощо. Значну частку праці у вистави вкладав заслужений художник України Володимир Якубовський. На жаль, мало хто знав, що вистави згаданого театру народжувалися у неймовірно важких умовах, бо не було пристосованого  приміщення. Здебільшого репетиції проходили у вологому підвалі музею для політв’язнів. Довелось мені бути на прем’єрі «Розлучені теж сміються», яка відбувалась взагалі не на сцені, а у Бункермузі. Акторам довелось грати реально у важких умовах: поряд  хтось відзначав ювілей, хтось курив кальян… Однак актори аматори блискуче тоді впорались із завданням, яке перед ними поставив вимогливий режиссер. А якою важливою була вистава «Полювання на брата» про події під час війни, про вояків УПА. Вона навчала правдивому патріотизмові. Допомагала відрізнити зерно від полови, біле від чорного, правду від брехні, патріотизм від псевдо патріотизму. Неможливо не згадати, що серед талановитої гри акторів Михайла Микуся, Романа Ничвидюка, Дмитра Лукіша, Валерія Голуб’яка,  Івана Пельца була Катерина Поліщук, про яку невдовзі світ дізнається як про співочу Пташку з Азовсталі.

 А хто ще пам’ятає «Музей театрального мистецтва» у Копичинцях – творче дітище Ореста Савки. Яка колосальна праця! Сім тематичних залів, серед яких: «Зародження театру», «Шкільний театр» (театр доби козацького бароко), «Тернопільські театральні вечори» під режисурою Леся Курбаса і Миколи Бенцаля, театр товариства «Українська бесіда», є стенди, які присвячені музичній Тернопільщині, експозиція про заснування і розвиток Тернопільського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. Одна з кімнат представляє фото, афіші, ляльки Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки. Є тут документальні матеріали про народні театри Заліщик, Кременця, Підволочиська, Бучача, Чорткова, Шумська, Теребовлі, Борщева, Збаража, Копичинець, сіл – Озерної та Великого Глибочка. А ще – історія створення Львівського ім. Марії Заньковецької та Дрогобицького ім. Юрія Дрогобича. Експозиції «Богдан Лепкий і театр», «Нашого цвіту по всьому світу».

«Такого музею в Україні нема ніде, за винятком, ясна річ, державного музею театру і кіно в Києві, – написав у відгуку Ростислав Пилипчук, ректор Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. – Ця унікальність регіонального музею надає йому особливої привабливості, недаремно його відвідують не тільки місцеві жителі, а й приїжджі».

Бог наділив людей особливими дарами. Серед них – дар пам’яті. Пам’ятаймо світ Ореста Савки – людини з надчутливим серцем.

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Фото Валентина Семеняк

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram