Ми пам’ятаємо недавні новини, які досі в ці важкі часи гріють душу, коли в перші дні війни у бомбосховищах народжувалися здорові діти.
Життя не спинялося навіть під обстрілами: хлопчики та дівчатка з’являлися на світ не лише у пологових будинках, а й у сховищах та підвалах. І навіть тоді, коли окупанти не дозволяли породіллям виїздити з дому, коли пологові будинки розбомблені, українських дітей народжується не менше, ніж у минулому році. Життя завжди перемагає, як світло темряву.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Вагітну дружину Тетяну чоловік разом із молодшою семирічною донечкою встиг евакуювати з Херсону на безпечну територію відразу, на другий день війни. Привіз до знайомих у Підволочиськ Тернопільської області. А сам повернувся назад, бо був потрібен в теробороні рідного міста. Вирішив битися з ворогом за свою землю, свій дім, своїх дітей. Тетяні господарі виділили окрему кімнату в просторому будинку і дбали, як про рідну. А загалом оселя Городницьких прийняла 14 біженців не тільки з Херсона, а й Житомира та Київщини. В перші дні Володимир Андрійович Городницький не міг зрозуміти, чому люди активно облаштовували його підвал, зносили туди матраци, воду, харчі, налагодили освітлення, бо намагався створити в будинку комфортні умови проживання. Але біженці відразу при тривозі бігли ховатися, бо зазнали обстрілів градами і боялися кожного голосного звуку. Згодом усім місцевим стали зрозумілими ті страхи, коли побачили кадри обвуглених, розбомблених будинків, коли роз’ятрилось серце України все новими й новими трагедіями та смертями.
Але щире кохання як і його продовження – народження дітей – не заглушити вибухами, не спалити у пожежах, не зрівняти із землею важкою артилерією і не зламати війною.
Тетяні допомогли стати на облік в Підволочиській лікарні і 9 квітня у неї народилася здоровенька донечка. Поки що дитинку не називали, бо чекає Тетяна свого чоловіка, від якого наразі немає вісточок. Адже в Херсоні ситуація непроста, тому жінка переживає. З мамою, яка мешкає в окупованому Скадовську і де народилася сама породілля, є зв’язок.
Попри все, крик новонародженого, певно, найприємніше, що хочемо чути за останні місяці. Нове життя посеред війни… Поява маленької українки, яка доєдналася до мільйонів інших. Тетяну підтримують не лише численні мешканці оселі Городницьких, а й працівники Підволочиського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області, яке очолює Володимир Андрійович.
«Тепер усі разом: і біженці, і працівники Фонду активно займаються волонтерською діяльністю, плетуть маскувальні сітки, допомагають завантажувати транспорт для відправки необхідного на схід, – розповідає Володимир Городницький. – Буквально з першого дня, коли люди приїхали до нас, виявили бажання допомагати громаді. Чесно кажучи, половина наших гостей були російськомовними, але тепер від них не почуєш мови окупанта, всі намагаються говорити українською. Люди зрозуміли, що мова має значення.
А народження Тетяниної донечки усі сприйняли як велику спільну радість. Адже в будинку окрім новонародженої є ще троє маленьких діток. Війна не спиняє життя. Просто зараз народжуються діти, а це значить – нація живе! Нове життя дає нам надію. Усі разом переживаємо і молимося за чоловіка Тетяни – аби в скорім часі сім’я возз’єдналася.
Кожна дитинка, яка з’являється тепер на світ з гордим «українець», «українка» – люблені і очікувані всіма нами. Почуваємося не просто причетними до світлої події, а й надалі будемо допомагати Тетяні та її обидвом донечкам. Хай зростають здоровими і щасливими на радість родині, на славу Україні!»
