Даним постом поділилася 30 березні 2022 року на своїй сторінці у Фейсбуці Oresta Mykhashula із Чікаго та резюмувала від себе: «Нашу націю ніхто не переможе! Дякую Богу, що я народилася українкою!», а пізніше тим поділився Pavlo Bileckiy з Ужгорода. Пропонуємо читачам з деякими правками, щоб краще читалось, але лексика оповідника збережена повністю.
Зі слів українського захисника.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
«Ми приїхали в це село і почали займати оборону… Хлопці потроху копати почали, не окоп, канєшно, а таке, щоб можна було впасти туди під час обстрілу. Я не знаю, скільки хвилин пройшло, но я тупо о***їв від того, що побачив. Знаєш, коли у людей городи починаються, всі прив’язують на вєлік до рами лопати і йдуть шось сажать. Оце була така сама картіна, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село – чоловіки, жінки, всі. Пригнали і дивляться на мене, ну, типу, командуй! Кажуть:
– Синку, де копать?…
У мене відібрало мову, стою, як телепень, дивлюсь, а вони бігом відкручують свої лопати від вєліків. Я зібрався з духом, та кажу:
– Не треба нічого, красно дякую, ми самі впораємось! – Але того вже ніхто не чув, лопати пішли в хід.
За кілька днів суне на нас колона кацапської техніки, а в мене ж необстріляні молоді пацани, кричать:
– Танкі пі***ють.
Тут розвертаюсь, до нас народ із села хмарою валить і кричить:
– Хлопці, танки кацапські пі****ть, шо дєлать??? Кажіть, як помагать???
На мене наче відро води крижаної вивернули, дивлюсь на це і плачу… Валую їм:
– Бігом назад, ану по хатам!!!!
Та ніхто й не думає. Кричу знов:
– по хатам, б**дь!
Бєзнадьога, жесть, пруть з голими руками. Я малих свої пару смикнув, кажу розверніть бігом їх додому. Підбігає до мене мужик 73 років і каже:
– Синку, дай гранату! Я все життя комунальником пропрацював і знаю, як комунікації під ліс ідуть. Зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину і назад в трубу. – Клянусь, я чуть не здурів з цих людей.
Бій цілий день, ворожа арта крайню вулицю накрила, 25 хат горять, но, слава Богу, всі живі. Ми ж цю техніку довбемо й вони(москалі) поняли, що не прорвуться, давай пробувать на нас з флангів. Палим їхні танки, бехи, все що бачимо. Розлітаються їхні Т-90, малі хлопці мої спрацювались, крошать на всю. Під вечір інтенсивність падає, отходять скоти. Малі мої кажуть:
– Може отдохнем?
Я собі думаю, потомились хлопці, отпускаю. Дивлюсь, скидають броню, кидають зброю і пі***ть бігом місцевим хати тушить. Я знов плачу, не можу на це дивиться і сам біжу помагать…
Нелюди, ви задовбетесь «денацифікувати» країну, де населення бігом біжить будувати для армії укріплення, а армія, як вас розбила, біжить рятувати людям хати. Всім вам, рашисти, кінець!!!»
Pavlo Bileckiy: «Хочу, щоб такі історії не губилися. Боже, бережи Україну!»
Віктор Аверкієв
