Кожен мріє про подарунки. Особливо на свята. Тим більше – на Різдво! Для дітей це цукерки та іграшки. Маленька Даша, наприклад, мріяла про інтерактивного песика. Та навряд чи вона очікувала що така бажана іграшка надійде до неї у супроводі побажань від лідера ЛДПР Жиріновського. І ще менше вона очікувала хворобливих роздумів про причину та наслідки, до яких вдався Жиріновський, який, схоже, на старість зовсім втратив розум. Ну то таке. Бог йому суддя. Даша зараз не зрозуміє а потім забуде маячню політика і в неї все буде добре.
Про який подарунок для себе мріяв сам Жиріновський ми не знаємо. І це на краще. Бо де які речі мають бути тільки в уяві. Та й то – не всі. Як би тільки від таких «бажань» не страждали люди. Але в Росії є особа, людиною її назвати дуже важко, від хворобливих бажань якої страждають навіть не окремі люди – а цілі країни, пише Юрій Федоренко для
Цензора.
Путін зажадав собі на Новорічні та Різдвяні свята Казахстан. Не більше і не менше. Суверенну країну, навіть дружню Росії, але – не свою, не підвладну старому диктатору. І таке «неподобство», бо Путін вважає «неподобством», якщо те, що він бачить, йому не належить, він вирішив виправити. Про те, яким чином Путін реалізує свої «мрії» як ніхто знає Україна, яка кров’ю своєю дала відсіч путінським «мріям», величезними втратами виборовши право залишитися вільною та незалежною. Тепер прийшов час Казахстану.
Путін, як по нотам, створив передумови для введення «миротворчих» сил ОДКБ на територію Казахстану. Підготовлена та розіграна спецслужбами Росії комбінація має на меті декілька завдань. Відсторонити від влади клан Назарбаєва, який почав «відбиватися від рук» Кремля; перетворити суверенну країну на стовідсоткового васала, закріпивши таким чином свої азійські та загальнопланетарні амбіції; врешті решт – «пов’язати кров’ю» членів ОДКБ. Завданням цієї організації названо захист територіально-економічного простору країн – учасниць договору спільними зусиллями армій та допоміжних підрозділів від будь-яких зовнішніх військово-політичних агресорів, міжнародних терористів, а також від природних катастроф великого масштабу.
Наразі до ОДКБ входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія та Таджикистан. Незважаючи на численні спробі Кремля втягнути країни-учасники до власних агресивних дій, ОДКБ як єдиний військово-політичний союз усі ці завдання виконував поки що тільки віртуально. Колективні сили оперативного реагування (КСОР) жодного разу не брали участь у бойових операціях. До «операції по наведенню порядку» у Казахстані.
Казахстан та Росія є найближчими сусідами та найважливішими союзниками не лише на пострадянському просторі, а й загалом на міжнародній арені. Характер взаємовідносин держав визначається унікальною географічною даністю – найдовшим у світі державним кордоном завдовжки 7,5 тис. км. Вздовж кордону розташовано 12 російських та 7 казахстанських регіонів.
Росії вкрай необхідний Казахстан, як надійний партнер у економічній, безпековій та геополітичній площині. Та відносини Росії із Казахстаном останнім часом значно погіршилися із за безлічі конфліктних точок та зростання прихованої напруги, зумовлених як внутрішніми причинами, так і глобальними тенденціями. В умовах зростання популярності національно-патріотичної ідеології та зміцнення національної самосвідомості в Казахстані, періоди спільного проживання казахстанського і російського народів в одній державі почали розглядатися як такі, що негативно позначилися на розвитку країни.
Казахи почали розуміти, що «дружба з великим сусідом» нічого гарного не принесла власній країні.
Запит на посилення національно-патріотичної ідеології призвів до поступового витіснення казахстанцями неказахської національності із політичної сфери. Так, за підсумками парламентських та муніципальних виборів, що відбулися на початку січня 2021 року, представництво неказахів (переважно – росіян) значно скоротилося у законодавчих органах влади порівняно з минулими складами. Протягом останніх років було взято курс на латинізацію казахстанської мови та загалом посилення ролі казахської мови у політичному житті.
Загалом, Казахстан почав усвідомлювати власну значущість та все частіше поглядати у бік Західного партнерства та Китаю. Такий перебіг подій не міг влаштовувати Путіна, який звик до розгляду Казахстану виключно у якості кишенькового «партнера» (чит. сателіта).
«Інший» Казахстан, самостійний, проєвропейський та демократичний ніяким чином не відповідав мрії про «власну велич та загальне домінування» кремлівського диктатора.
Саме маніакальне прагнення до величі стало причиною тому, що зараз Захід Казахстану будує барикади на захист незалежності від ОДКБ. В Актау та Жанаозені мітингувальники зводять блокпости, щоб не допустити війська ОДКБ. В Алмати триває стрілянина та запеклі бої. Є загиблі. Вони лежать на дорозі. На вулицях колись спокійного прекрасного міста стоять розтрощені машини з понівеченими людьми. Казахстан захлиснула темрява, кров та смерть…
Путін в черговий раз демонструє стабільність та невиліковність своїх злочинних мрій та забаганок. Імперська хвороба зайшла занадто далеко і вже не піддається лікуванню. Сучасна влада Росії – це стабільне Світове Зло.
До речі, очолює сили ОДКБ у Казахстані генерал-лейтенант Андрій Сердюков, який очолював операцію з анексії Криму навесні 2014 року. Стабільне Зло має свої стабільні ознаки та обличчя…