Цю дівчину бачила кілька разів на зібранні Тернопільського обласного літературного об’єднання при НСПУ, яке щомісяця гуртується у приміщенні спілки. Вперше – коли цвів бузок, себто у травні. І хоча до святкування 150-річчя з Дня народження славетного Івана Франка залишалося ще два місяці, Євгенія Тарнопільська, учениця вже 9-го класу місцевої спеціалізованої ЗОШ №29, для знайомства із літературною братією, прочитала вірш, який дуже перегукувався із творчістю згаданого поета.
Читайте також
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Того пам’ятного дня Євгенія читала багато, але цей, про який мова – відразу відгукнувся у серцях багатьох. Юній поетесі аплодували! Таке не завжди трапляється. Взагалі, коли приходить на ЛО молодь (а це не так часто буває), дуже важливо не сполохати їхні перші кроки, а, навпаки, всіляко підтримувати, заохочувати до праці над собою, над своїм письмом. Так, бувають мовні помилки, несмак – з цим треба працювати, але й старшим варто залишатися делікатними у поводженні із початківцями. Поезія Євгенії цікава, різнобічна, багата на приємні несподіванки. Юній поетесі пощастило зустріти у своєму житті справжнього друга-наставника – тернопільську письменницю Любов Малецьку, яка зараз працює у Тернопільській бібліотеці-філії для дітей №4 (Центр коронації слова). Це особливий острівець творчої креативності, куди Євгенія частенько навідується. Саме Люба й спровадила талановиту ученицю до літераторів. А ось і той самий вірш, який був нагороджений шквалом емоційних оплесків.
****
Навколо біль, війна, розруха.
Ярмо натерло шию всім.
Самі себе ми чуємо в піввуха
І власний ми руйнуєм дім.
Що скажеш ти,
Один з русинів міста Львова?
Ну, скільки йти ще до мети,
Щоб скинути важкі окови?
Чи зможем ми перемогти?
Безсмертної душі твоєї заклик
Відлунням відчуваю у собі.
Вслід за тобою роблю
неволі виклик, страху і юрбі.
Будь Сторожем, лишайся Невідомим.
Допоможи не збитися з шляху!
Тобі я обіцяю – не відчую втому!
Пора зректися вічного страху!
Я підніму тяжкий залізний молот.
Ставатиму сильніша з кожним днем:
І не зупинять сумнів, жах і голод.
Я стану теж Каменярем!
Післяслово. І як тут не згадати славного Василя Мисика, який колись сказав таке: «Коли в поета таке глибинне розуміння слова, коли в нього така природність, то в нього попереду багато творчої радості».
Фото Валентина Семеняк.
