«Не слізного смайлика, а смайлика захвату вартує поет Борис Демків. Сподіваюся, що сьогодні багато людей згадає того, хто стояв біля витоків літературних інституцій краю. А незабутні “Сонячні кларнети” – клуб творчої молоді, що вивів чимало талановитих на стезю письменництва… А найперші публікації з подачі Бориса Миколайовича і з його неповторним напутнім словом… Сім’я неодмінно згадає, згадаймо і ми, що могли б цього дня святкувати його 85-ліття, дарувати квіти… Але, цвітуть – не відцвітають Ваші «Квіти ромена», поете, не забуваємо Вас!: мій пошанівок не передає і дещиці того, що вартує світлої пам’яті Вашого тата. Пам’ятаєте, він любив жартома примовляти: “Демків є Демків!”. А таки – є! Бо Слово його живе!». Так щемно і проникливо прокоментувала сьогодні у ФБ допис доньки згаданого поета Світлани Мичко, тернопільська письменниця Ірина Дем’янова. 20 липня відомому поету виповнилося б 85.
Згадує краєзнавець і журналіст Михайло Ониськів, який добре знав Демківа: – 1965-й рік ознаменувався тим, що у львівському видавництві «Каменяр» з’явилась перша збірочка Романа Лубківського «Зачаровані коні», а ось у престижному на той час київському видавництві «Радянський письменник» (тепер «Український письменник») – невеличка книжечка тернополянина Бориса Демківа «Сувора ніжність». Саме вона, образно кажучи, й відкрила йому двері до спілки письменників України. У його творчому доробку низка оригінальних збірок: «Контрасти» (у 1968 р. була заборонена разом з книгами Д.Павличка та М.Руденка), «Символи» (1968), «Червоне мовчання» (1973), «Крило зорі» (1978), «Дерево життя» (1982), «Вибрані твори» (1986), «Ораторія лісу» (1987), книга пісень «Квіти ромена» (1996). Остання відзначена літературно-мистецькою премією імені Богдана та Левка Лепких. Пісня в минулому столітті стала шлягером, а платівка з нею була випущена мільйонним тиражем на Всесоюзній фірмі «Мелодія». Біографічна повість «Людина до сонця іде» – про життя Степана Будного. Демків став першим лауреатом обласної літературної премії імені Степана Будного. А якось відвідавши перше Всеукраїнське свято мови у Кіровограді (Кропивницький), поет був приголомшений – повсюди процвітала скалічена російська. Вболіваючи за рідну мову, зізнається: «…ти стаєш вже святом», – у відомому вірші «Звернення до рідної мови» і просить її бути не лише святом, «а насущним хлібом на щодень». У 1984 році Президія Верховної Ради нагородила Бориса Демківа Почесною Грамотою за роботу із творчою молоддю. Це єдиний в Україні випадок. Михайло Михайлович Ониськів згадує: – Їхали на вечір Степана Будного, і Борис поїхав у червоній куртці, і саме через це йому вже встигли й закид зробити. Щоб згладити напруження, я свій виступ почав так: «Ой не має значення, яка в тебе куртка, червона чи синя, головне, що має Україна славетного сина». Мені в пам’ятку ще одна моя поїздка до Києва на Шевченківську конференцію. Там я ночував у студентському гуртожитку. Так ось в одному з тих помешкань висів на стіні передрукований із журналу «Україна» його знаменитий вірш «Тітка Модеста». Це найкращий творчий шедевр тогочасся, – щиро зізнається Михайло Ониськів.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Фото з мережі Інтернет
З теплом у серці згадує свого Вчителя поет Валерій Дідух. Це до його першої поетичної збірки «Кванти думок» (1995) передмову написав незабутній Борис Демків, який і благословив його колись на літературну стезю, з ним він добре приятелював. Не втримаюсь, щоб не процитувати звідти кілька рядків: «Сподвижник точних наук, він і у своїх творах скрупульозний, педантичний: жодного зайвого чи прохідного елемента у розщепленому ядрі слова, яке покликане не тільки карати, але й милувати, возвеличувати людину, спонукати її бути причетною до вселенських тривог і добрих надій. Він пише лаконічно і тому намагається в кожному рядку закумулювати потенційну енергію свого самобутнього поетичного бачення і мислення, тяжіє до філософських роздумів і медитацій, намагається розмовляти із читачем щиро, але не спрощено. І в цьому, мабуть, головна запорука його непересічного таланту».
Спогадів багато і всі вони різні. Очільник обласної спілки письменників Олександр Смик, так само як і я, не знав поета Демківа. Але перша меморіальна таблиця поету була поставлена з ініціативи Смика, це був важливий перший крок зробленого.
Довідка. Народився Борис Демків 20 липня 1936 року в Тернополі. Член Спілки письменників (з 1967 року) та Спілки журналістів (з 1965-го). Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював методистом обласного Будинку народної творчості, кореспондентом тернопільських обласних газет «Ровесник» та «Вільне життя», був багаторічним керівником клубу творчої молоді «Сонячні кларнети», очолював відділ мистецтва обласної бібліотеки для юнацтва, завідував літературною частиною Тернопільського музично-драматичного театру, відділами поезії у журналі «Тернопіль» та газеті «Русалка Дністрова». Він автор багатьох поетичних збірок , кількох десятків пісень. Працював у жанрі художнього перекладу з польської, болгарської, естонської, білоруської. Успішно виступав і як прозаїк та публіцист. Лауреат обласної літературної премії ім. Степана Будного (1974) та літературно-мистецької – ім. Братів Лепких (1996).
