Професійне свято святкують нині ті, хто пише, для кого висловлення своїх думок у письмовій формі – це сенс життя, вид діяльності і навіть (за певними вельми позитивними винятками) спосіб заробляння грошей… Отож, 3 березня – Всесвітній День письменника. Але хто ж вони, ті люди, які вважають себе письменниками? Автори суто прози, тобто, речень без рими? А як тоді бути з поетами, чи їм і Всесвітнього дня поезії як професійного свята вистачає?! А може, письменниками називають тих, чиї твори (поетичні чи прозові) мають реальне паперово-палітуркове втілення у книжках, брошурах, багатотомниках тощо? В цьому визначенні логіка дуже конкретно проглядається: дивишся на книжку, бачиш прізвище автора і розумієш – це письменник. Письменники, зокрема, також і ті, хто на це вчився – у літературних інститутах, інституті філології тощо. А як бути тим, хто вчився на фізматі чи в медичному і при цьому пише і більше того, друкується.
Але і тут є дві сторони медалі. З одного боку, із розвитком сучасної поліграфічної справи надрукувати написаний твір не складає жодних труднощів: пішов у поліграфічну фірму (друкарню чи купив сам собі гарний принтер), заплатив гроші, – і за пару хвилин маєш тепленький примірник свого роману. А з другого боку, оскільки зараз багато хто читає електронні варіанти книжок, а різноманітних інтернет-платформ, куди автори можуть розміщувати онлайн свої твори – і в безкоштовному доступі і в платному, є безліч – завантажуй і читай собі на здоров’я, то виходить, що для того, аби бути письменником, і без паперових екземплярів можна обійтися!
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Й справді, раніше якось було простіше – вийшла книжка у хорошому видавництві, після редакторських правок і зауважень, вичитана і перевірена коректорами та оформлена ілюстраціями, можуть придбати її люди у книгарнях чи взяти у бібліотеці, – значить ти письменник, чия творчість вимірюється кількістю знаків, пробілів, сторінок, надрукованих примірників, накладів, презентацій, зустрічей з читачами, книжкових премій та літературних конкурсів. Але знову, згадуючи про наш «просунутий» теперішній (не в плані дієслова) час, виникає одразу запитання, як взагалі бути з блогерами, які щодня щось опубліковують на своїх сторінках у соцмережах – і по багато речень, і, навпаки, лише по кілька штук, хто вони, ці автори, – письменники, спостерігачі життя (власного чи чийогось), любителі висловлювати свої думки вголос чи просто небайдужі до оточуючого люди зі своєю власною думкою, якою кортить поділитися.
Офіційна інформація, яка блукає інтернетом стосовно Дня письменника досить однозначна: відзначають це свято не лише романісти, прозаїки, поети, памфлетисти, публіцисти, фантасти, фейлетоністи, новелісти, есеїсти та інші майстри слова, а вважають його «своїм» журналісти, історики та блогери. Більше того, виявляється, у цей день вони (цитуємо) «збираються, щоб обговорити тенденції сучасної літератури, нагородити найталановитіших авторів, послухати нові вірші та уривки романів своїх колег».
А взагалі, святкування Дня письменника ініціював ПЕН-клуб (PEN International) — правозахисна міжнародна організація, що об’єднує професійних письменників, які працюють у різних жанрах літератури. Це відбулось на засіданні 48-го конгресу ПЕН-клубу, який проходив з 12 до 18 січня 1986 року.
Відтоді письменники і святкують, і не дуже переймаються окресленим визначенням для своєї діяльності, – пишуть, пишеться, твориться, і прекрасно. Головне, щоб натхнення завжди було поруч!
Олена Лайко
