Жінка з Тернопільщини, яка перехворіла на коронавірус, розповіла свою жахливу історію

– Спочатку заболіло горло, лихоманки не було, – каже жінка. – Та  згодом з’явилася ломота у тілі і температура підвищилася до 37,2С. Я, не зволікаючи, звернулася у лікарню. Лікарі діагностували пневмонію. Температура підвищилася уже до 39С.

– Мене госпіталізували. Хвороба дуже швидко прогресувала, але, при цьому, я не втрачала ні нюху, ні смаку. Мені ставили крапельниці, визначали сатурацію (насичення киснем) легенів декілька разів на день. Через деякий час я почала відчувати у роті смак металу.

Згодом стало важко ковтати, навіть воду. Потім усе важче давалося дихання. Сатурація знижувалася, мене забрали в реанімацію. Лікарі бігали, ставили крапельниці, робили ін’єкції, кожного дня брали аналізи, але нічого не допомагало. Мені ставало гірше, температура не спадала, все тіло викручувало від болю, кровохаркання не припинялося. Сил майже не було.

Усі дуже переживали, лікарі, медсестри, санітарки мене підбадьорювали і казали: «Тримайся і молися». Я бачила їхні очі, розуміла, що ситуація дуже серйозна, хоча вони мені нічого не казали.

Коли запитувала: «Як там мої аналізи?», відповіли: «Ми ще не дивилися, як подивимось, тоді скажемо». Після того, як прийшли результати, лікарі призначили відповідні медикаменти. Але проблема була у тому, що куди не дзвонили – ліків не було. Завдяки головному лікарю Шумської ЦРЛ Андрію Бобровському, питання вирішили. Серед ночі він знайшов медикаменти, зателефонував і повідомив, щоб їхати, бо ліки є. О пів на третю мені почали капати. Всі чекали полегшення, але його не було.

Наталя старалася зберігати спокій, наскільки це було можливо і просила Бога, щоб дав їй сил усе це витерпіти.

– Жодної хвилини я не засумнівалася у лікарях, хоча стан був критичний, – ділиться пережитим Наталя. – Після уведення ліків на другу добу мені стало трішки легше, температура спала, але сил майже не було. Я не могла прочитати повідомлення на телефоні, важко було підняти чашку з водою, за добу я спала лишень годину.

Щодня Наталя Ніколюк бачила, у яких важких умовах доводиться працювати лікарям та всьому медичному персоналу. Вони одягнені у спеціальні костюми, маски та окуляри, які запотівають. Коли треба приймати важливі рішення, вони знаходять слова, щоб підбадьорити хворих.

– Коли стан покращився, мене перевели в інфекційне відділення, але я ще була на кисні, – каже жінка. – Постійно вимірювали сатурацію. Показники підвищилися, і я потроху дихала сама. Робила дихальні вправи, зарядку, щоб відновлювати роботу легенів. Через кілька днів кисень мені вже був непотрібний.

В палаті Наталя познайомилася із трьома Надіями: Надія Іванівна, Надія Лукінічна і Надія Павлівна, а пізніше до них приєдналася Марія Феодосіївна. Кожна розказувала про свої симптоми, але у кожного вони відрізнялися, спільним було: загальна слабкість, важкість дихання, пневмонія.

Здавши всі аналізи, зробивши тест, перевіривши загальний стан, жінку виписали додому. Звісно, що Наталя ще приймає ліки, але з кожним днем відчуває полегшення, хоча сил ще мало.

До слова, у лікарню Наталя Ніколюк поступила 23 жовтня і пробула там до 10 листопада, тиждень з яких – у реанімації.

– Хочу попередити усіх, хто думає, що коронавірус – це історія, яку придумали, щоб лякати людей. Ні, це не так, і я у цьому переконалася, – ділиться пережитим жінка. – Прошу усіх – дотримуйтеся правил гігієни рук, ходіть у масках, не наближайтеся до людей, які виглядають хворими, ізолюйтеся, якщо хворі самі.

Хочу висловити щиру подяку за професіоналізм, чуйне ставлення, людяність, терпіння у боротьбі з епідемією  головному лікарю Андрію Бобровському, лікарям Ользі Рибак, Василю Бабію, Людмилі Зінько, Галині Кітковській, Володимиру Євсюкову, Віталію Шуневичу, усім медсестрам, лаборантам та санітаркам лікарні. Щиро вдячна моїм рідним, директору навчального закладу Марії Боднійчук та усім колегам із Суразького НВК, де вчителюю, та інших шкіл, друзям, сусідам, однокласникам, учням, батькам, о.Володимиру і п.Мирославі, односельцям із Суража та Ходак, усім, хто відгукнувся і допоміг зібрати мені кошти на дороговартісне  лікування, а обійшлося воно більше, як у 130 тисяч гривень, і це ще не межа, бо продовжую лікуватися. Я дякую, що у таких складних умовах усі підтримали і пройшли перевірку на людяність.

Як зізнається Наталя Ніколюк, інколи просте, добре слово, розуміння, дружня порада і щира молитва може повернути віру у життя та додати сил для боротьби з недугою.

– Дай Боже, щоб епідемія швидко минула, а ми всі повернулися до звичайного життя, – бажає жінка, яка пережила важкий період у боротьбі з недугою.