Саме таким був теребовлянець Олег Уруський. Він все своє свідоме життя любив Україну, ближнього та віддав себе їм до останнього подиху свого. Його похорони відбулися 28 листопада 20202 року.
Востаннє вшанувати побратима прийшло багато волонтерів з ГО «Теребовлянська вежа» та ветеранів АТО, громадських активістів краю, просто знайомих небайдужих людей. Зрозуміло, в умовах карантину всім неможливо було прибути на сумну урочистість, а то б, думається, вулиць би не хватило для всіх у місті. Також з великої родини померлого були лише найближчі – син і дочка, онуки, дехто з братів та дальні родичі.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
У скількох вояків-земляків побував на передовій разом з сподвижниками-волонтерами Олег? Це тяжко почислити, але напевно не менше як у 2-3-х сотень, а то й більше. Саме волонтери та вояки несли церковні хоругви, українські чорно-багряні та жовто-блакитні фани весь останній земний шлях патріота.
Прощальні обряди вдома у покійного, на його подвір’ї та на міському цвинтарі проводив обласний декан, декан Теребовлянського деканату, митрофорний протоієрей, настоятель храму Святого рівноапостольного князя Володимира отець Володимир Якубишин. В своїх проповідях святий отець звертався із словами вдячності до волонтерів та захисників Вітчизни взагалі й, зокрема, до покіного Олега за його Богоугодні земні діла. Ці слова кожному присутньому лягали на серце і викликали співчуття, жаль по втраті, а ще сльози…
Отець Володимир крім всього, неодноразово наголошував, щоб присутні не гуртувались, а були на безпечній відстані один від одного та в захисних масках згідно правил карантину, адже й покійника тримали в приміщенні, відспівували в церкві в закритій труні.
На кладовищі, коли домовину з покійним Олегом опускали в землю, волонтер Олексій Стадник, а за ним і всі присутні заспівали Гімн України, підхопив і отець Володимир. Пізніше волонтери казали: «А як без нашої «Ще не вмерла Україна…»? Олег дуже її любив і ми не могли не провести його під ці врочисті слова».
По собі пан Олег залишив дочку Людмилу та сина Олега,чотирьох онуків від 11 до 17 років, вони всі його безмежно любили і дуже страждають по втраті.
Дочка Людмила після похорону поділилася таким: «Наш тато дійсно був великим патріотом, він жив лише Україною, часто нас залучав з братом та чоловіком моїм до волонтерських справ. Так, що з ним нам було дуже добре, проводячи волонтеську роботу, ми відчули себе справжніми людьми. Це незбагненне відчуття – коли ти відчуваєш, що комусь потрібен!»
До речі, чоловік Людмили Андрій – атовець і Олег з волонтерами бував у нього на передовій неодноразово.
З далеких країв, а саме з Іспанії та Німеччини, своїй родині шлють співчуття дві двохрідні сестри Олега і дві вони Галини, а також двохрідний брат Павло з Польщі й двохрідний брат Ігор з Дебальцевого.
«Ольку, ти наш брат по крові, ми тебе ніколи не забудемо! – Казали волонтери. – Нехай сам Господь та всі Небесні Ангели, а також Небесна Сотня тебе охороняють на Небесах! Слава Україні! Смерть ворогам!»
Віктор Аверкієв
