Зазвичай працюючи довго у владі, людина стає черствою, не намагається розвиватися, вона думає, що все знає і все вміє. Знаючи Леоніда Олексійовича Бицюру понад 15 років, завжди дивувався, скільки в нього енергії, він усюди встигав і постійно прагнув вдосконалюватися. Він не був пересічним чиновником, тому до нього люди тягнулися, з ними пан Леонід умів розмовляти на зрозумілій їм мові, тому мав авторитет та повагу. Але будучи високопосадовцем та ще й представником партії, у нього було мінімум можливостей для маневрів. У середині вересня Леонід Олексійович прийняв для себе непросте рішення піти проти системи і кинути виклик міському голові та вже колишній партії і вирішив балотуватися у мери Тернополя. Він представив тернополянам альтернативний проєкт розвитку міста. Виборці його не підтримали. Чому так сталося та подробиці всього, що передувало виборам – в ексклюзивному інтерв’ю з Леонідом Бицюрою.
«У мене було чотири пропозиції з різних партійних організацій»
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Пане Леоніде, чому вийшли з партії «Свобода» і прийняли рішення балотуватися на міського голову?
– Вважаю, що на посаді міського голови був би успішним мером. Знаю і глибоко розумію проблематику Тернополя, знаю стратегічні проблеми, які є в міста і які в силу різних обставин задавнені. Їхнє вирішення потребує зовсім іншого підходу ніж той, який є нині. Оскільки я не міг балотуватися від «Свободи», адже партія визначилася зі своїм кандидатом, відповідно для того, щоби мені претендувати на посаду міського голови, потрібно було вирішити питання партійності. Мене не задовольняло те, що я був першим у списку в обласну раду від «Свободи» по Тернополю. Я не міг просто сидіти і чекати в надії, що щось зміниться на краще. Тому прийняв складне рішення вийти з партії, якій віддав 15 років.
– Для себе довго обирали партію, з якою планували йти на вибори?
– Починаючи з липня, у мене було чотири пропозиції від різних партійних організацій балотуватися на посаду міського голови від них.
Усі партії в Україні зараз переживають кризу. «Батьківщина», за моїми спостереженнями, була тією організацією, яка розуміє, що в неї проблеми, і пішла на модернізацію. Зокрема, мені імпонує теперішній очільник міської «Батьківщини» Микола Сліпченко, це дуже порядна людина, і власне орієнтувався на нього. По-друге, я знав, що ця партія мене не зрадить на етапі погодження рішення обласної конференції, тобто затвердження моєї кандидатури на центральному рівні. Я знав, що буде тиск, і він був щодо непогодження моєї кандидатури. І якщо в інших партіях мої опоненти вирішили б це питання, то у цій партії вони цього не зробили. Тому збіглися дві складові і так я став кандидатом від «Батьківщини».
– Особисто довелося зустрічатися з лідеркою партії Юлією Тимошенко?
– Ми не зустрічалися, але я знаю, що вона дуже добре знає про мене. Коли 18 вересня я вийшов із партії, а 19 числа мене обласна конференція висунула кандидатом на міського голову, з 20 вересня на неї почали тиснути особи, які не хотіли бачити мене серед конкурентів Надала. Відповідно тоді Юлії Володимирівні довелося заглибитись у тему, хто такий Леонід Бицюра і що він собою являє. І вона, що приємно, не підвела, хоча «Батьківщина», щоби ви розуміли, в тому ж Івано-Франківську підтримала кандидата на мери від «Свободи».
– Як очільник обласної парторганізації «Батьківщина» Василь Деревляний поставився до того, що чужу для партії людину висувають кандидатом на мера?
– Хоча з Василем Тимофійовичем у мене були непрості стосунки, насправді він був одним із перших, хто дізнався про моє бажання балотуватися у мери. Він її підтримав та був переконаний, що ми виграємо мерські вибори.
«Тернополяни мали вибір, вони ж вибрали того, що й попереднього разу, а тому і певною мірою взяли на себе відповідальність»
– Ви ввійшли у виборчий процес фактично в останній момент. Чому раніше цього не зробили?
– Я згоден, стартував як для виборчої кампанії і справді пізно, адже раніше займався виборчими кампаніями і добре обізнаний зі специфікою. Однак раніше не міг цього зробити, бо знав, що буде шалений тиск, тому не мав достатньо часу.
– Чому під час виборчих перегонів Ви майже не критикували свого головного конкурента Сергія Надала? Чому вибрали для себе таку стратегію?
– Я був заступником міського голови і розділяю відповідальність за те, що відбувалося в місті останніми роками. Якщо я пропонував щось і воно не приймалося, або голова зробив не так, як би я це бачив, то це і моя прогалина. Тому що я не довів, не натиснув, не наполіг до кінця! Хоча вважаю, що всі пропозиції, про які я говорив і які не були використані, зокрема стосовно пільгового житлового будівництва, муніципальних облігацій, роботи з бізнесом, дуже необхідні. І питання не в тому, яке прізвище міського голови, це потрібно місту, адже ми маємо падіння економіки, недовиконання бюджету, пів мільярдну невиплату зарплати, тотальне падіння доходів населення (приблизно 1 млрд. грн.).
– Пане Леоніде, як оцінюєте результати виборів для себе, адже минулого року, балотуючись до парламенту, за Вас проголосували понад 9 тисяч виборців, а цього разу всього 3,5 тисячі?
– Спираючись на минулорічні вибори, у мене був удвічі більший рейтинг, ніж «Свободи». Тому навіть залишивши партію, якій віддав 15 років свого життя, сподівався, що зможу мобілізувати свого виборця і вийти в другий тур. Я був дуже на це налаштований. Тернополянам дав альтернативу, у своїй виборчій програмі, яку вважаю однією з найбільш якісних серед інших кандидатів, дав відповіді на основні ключові ризики для міського організму. Під час виборчої кампанії говорив, що налаштований на серйозну розмову з тернополянами. На зустрічах піднімав серйозні проблеми: економіку, робочі місця, інвестиції, бізнес-середовище, діалог із громадами, муніципальні облігації, екологічний моніторинг. Я пояснював, що в міському організмі все взаємопов’язане. Архітектура, ЖКГ, містобудування, транспорт, соціальна сфера, сфера охорони здоров’я тощо не можуть існувати самі по собі. Очевидно, підняті теми виявились заскладними для тернополян і це, можливо, було моєю помилкою. Однак я не хотів примітивізму, бо сподівався на думаючих містян… Так, результат виборів виявився не такий, на який я очікував. У цьому є, на мій погляд, три чинники. По-перше, низька явка, по-друге, складні питання, які піднімав, і по-третє, зручна політика чинного міського голови, який зміг донести до людей свої меседжі. Тернополяни мали вибір, вони ж вибрали того, що й попереднього разу, а тому і певною мірою взяли на себе відповідальність.
– Як дружина поставилась до того, що Ви вийшли з партії і вирішили кинути виклик діючому меру Сергію Надалу?
– Я мав з нею розмову, ми порадилися, вона мене підтримала, хоча й переживала за мою безпеку. Все, слава Богу, закінчилось, я як не ходив з охоронцями, так і не ходжу.
– Ідучи на вибори, чи не можна було опозиції до діючої влади об’єднатися навколо одного кандидата?
– Мова йшла про підтримку в другому турі. Як мінімум, три політичні сили, які висували своїх кандидатів у мери, пропонували мені підтримку у разі виходу. І особисто я був упевнений, що буде другий тур, хоча і знав, що в чинного міського голови високий показник підтримки.
– Очільники «Батьківщини», мабуть, сподівалися, що завдяки Вашій харизмі, вдасться завести в міську раду свою фракцію, але цього не сталося. Як сприйняла партія цей факт?
– Звичайно, для всіх це неприємно, в першу чергу для мене. Я переконаний, що були певні маніпуляції при підрахунку голосів, тому що дві партії набирають однаковий результат – 5,00%, це вже як мінімум підозріло. Можливо, потрібно було більше зосередитись на контролі виборів та підрахунку голосів. На сьогодні оскаржуємо дії ТВК, яка незаконно відібрала всі печатки дільничних комісій, відповідно могли відбутися тотальні фальсифікації.
– За Вашими підрахунками, скільки «Батьківщина» набрала голосів?
– Близько 7 відсотків, це наші дані і соціологія нам стільки давала.
«Я пішов з міської ради, це ще раз доводить, що я не є «чиєюсь» людиною чи якимось проєктом, а самостійною фігурою!»
– На вибори Ви йшли від «Батьківщини» як безпартійний, чи була пропозиція вступити в партію?
– Поки що не було. Для мене було дуже болючим саме питання щодо виходу зі «Свободи». Коли в соцмережі написав, що це було непросте рішення, бо організації віддав 15 років, люди двозначно сприйняли це. Для мене ці роки не просто так проведені в партії, там я постарів… Це були дуже непрості роки, можна згадати про напружені стосунки з «регіоналами», бійки з комуністами на 9 травня, поїздку в Запорізьку область на президентські вибори 2010 року, відставки голів адміністрацій, вибухи під Верховною Радою, революцію Гідності, трагічні події в Одесі у травні 2014 року, поїздку на Закарпаття щодо протидії сепаратистським настроям. Водночас це були і дуже цікаві та продуктивні роки. Вважаю, для «Свободи» я багато зробив!
– Чи плануєте й надалі співпрацювати з «Батьківщиною», чи, можливо, маєте інший політичний проєкт?
– Альтернативного проєкту я не розглядав. Закінчимо питання оскарження, проведемо аналіз виборчої кампанії, а далі робитимемо висновки. Зі своєї сторони дуже вдячний «Батьківщині» за порядність! Насамперед за те, що її очільники дали мені шанс балотуватися на міського голову і себе показати, а також не «здали» при висуненні кандидатом. На мою думку, кампанія була ефективна, хоча, можливо, десь і недопрацювали чи недоговорили.
– Коли стало відомо, що Бицюра йде на мерські вибори від «Батьківщини», то від кількох людей чув, що це проєкт штабу Надала, мовляв, Ви у другому турі будете діючому меру не конкурент….
– Так, дійсно, мене сприймали як виключно заступника Надала, його людину. Однак всі вже змогли переконатися, що це не так. «Батьківщина» – єдина партія, проти якої працювали основні гравці на виборах, у тому числі й так звані опозиціонери. А те, що я пішов з міської ради, ще раз доводить, що я не є «чиєюсь» людиною чи якимось проєктом, а самостійною фігурою!
«Моя виборча кампанія – тренінг для наступного міського голови!»
– Які висновки для себе зробили після цих виборів?
– Що роботи ще багато! У людей немає надії, вони хочуть миттєвих результатів і не хочуть напружуватись. Є дуже велике середовище, яке повністю розчароване тим, що відбувається в місті. Тому більшість жителів Тернополя просто не прийшли на вибори, вони не бачать потреби в цьому, що якось можуть змінити місто на краще, хоча проблематику бачать більшість. Тому треба працювати з населенням, повертати їм упевненість у собі.
Однозначно, є позитивні моменти від кампанії. Вважаю, мені вдалося донести тезу, що місто має змінювати формат своєї діяльності, це не є автономна республіка, окреме царство чи місто-фортеця. Тернопіль має бути регіональним лідером всієї області! Позитив і у тому, що я сформулював якісну виборчу програму, яка може бути придатна для будь-якого міського голови, але для того, хто вміє читати. Моя виборча кампанія – тренінг для наступного міського голови! Нехай користується, готовий її віддати і навіть проконсультувати, адже вважаю, що місто має максимум 5 років, щоби виправити економічне розбалансування, бо якщо цього не станеться, ситуація може бути плачевна. Я ж і далі буду працювати над міськими проблемами, сподіваюся, в іншій іпостасі буду мати більше можливостей.
– То правда, що у Тернополі програмою підтримки бізнесу ніхто не скористався?
– Місцевий бізнес не довіряє владі, він ненавидить її, і про це треба відверто говорити. Адже є ряд промислових підприємств із чисельністю працюючих 100-200 чоловік, які планують виїхати з Тернополя, адже реальної підтримки цим підприємствам немає. Маю цікавий порівняльний аналіз. За всі роки у Тернопіль інвестовано 24,5 млн. доларів, у сусідньому Івано-Франківську цей показник у 10(!) разів більший. У бізнесу і влади мають бути зовсім інші правила ніж ті, які є сьогодні. Щоби бізнес не напружувався і не думав, скільки з них вимагатимуть грошей, щоби йому не відмовляли від 17 до 35 разів через ті чи інші рішення. Потрібно, щоби з’явилося розуміння, що від діяльності підприємств залежить напряму здатність міської ради впливати на той самий благоустрій, бруківку і ремонт дворів.
«Усім відверто казав, що я хочу змінити систему, і просив допомоги, кажучи, що вона – ваша інвестиція в зміну цієї системи»
– Хто фінансував Вашу виборчу кампанію?
– У значній мірі я себе сам фінансував, у мене були для цього певні заощадження. Незначна сума була з партійного середовища і мінімальний вклад – підприємців.
– Оскільки Вам трішки допомагав бізнес, значить, щось і йому винні були б у разі обрання мером?
– По-перше, це були незначні суми, по-друге, я нікому не говорив, що буду відпрацьовувати у раді їхні питання. Усім відверто казав, що хочу змінити систему, і просив допомоги, кажучи, що вона – ваша інвестиція в зміну цієї системи. Тим більше, що це був бізнес, який не потребував жодних рішень від міської влади. Я говорив, що міський голова інакше вестиме себе, підтримуватиме підприємців, не буде сам займатися бізнесом, тому що він не має бути конкурентом для інших бізнесменів.
– Майже одразу після виборів Ви залишили престижну посаду заступника міського голови?
– У своїй виборчій програмі я сформулював свою позицію, де є відповіді практично на всі наболілі питання – від ЖКГ до містобудування, принципів управління містом тощо. Вважаю, що навіть перебуваючи на посаді заступника міського голови, я не зможу переформатувати політику всієї управлінської вертикалі. Щоби реалізувати мій план дій, має бути воля першого керівника. Зокрема, у програмі передбачається зміна підходу до депутатського корпусу. Найперше я говорю про питання подолання хабарництва серед депутатів. Крім міського голови, цього ніхто не зможе забезпечити. Я не можу, наприклад, миритися з корупцією або з хабарництвом, тому, серед іншого, я не міг залишатися в міській раді.
– Ви кажете про хабарництво у депутатському корпусі. Я правильно зрозумів, депутати за правильні рішення отримують гроші?
– На жаль, це звичайна практика. Це хабарництво – не просто злочин чи гріх, це вчорашній день, цього не можна допускати. Все місто знало і розуміло, що значна кількість депутатів – хабарники, але їх це влаштовувало, вони переставали бачити інші можливості, що можна піти на якусь посаду і довести, що ти щось вмієш і знаєш, почати свій бізнес-проєкт, втілити в життя якусь ідею тощо. Звичайно, для міського голови вигідно, щоби сесія коштувала кілька десятків тисяч доларів і за дві години «пробігти» 300 питань. Але ці рішення відчують люди, побачивши ті МАФи, які масово почнуть будуватися під їхніми вікнами.
– Чому ж тоді тернопільський виборець чимало старих депутатів знову вибрав, якщо всі знають про їхнє хабарництво?
– Люди своїм голосуванням заслуговують на ту владу, яка ними керує. Кожен має відповідати за свої вчинки. Я зі своєї сторони виконав своє завдання, намагався дати людям альтернативу, вони ж підтримали інше – тепер нехай відповідають за свій вибір і наступних 5 років будуть пояснювати собі, що вони щось не так зробили.
«Можу відкрито дивитися в очі кожній людині в Тернополі, адже я нікому нічого не винен!»
– Леоніде Олексійовичу, де себе бачите після виборів?
– У мене вже є пропозиції від технологічної та консалтингової компаній, а також від державних структур. Але я для себе ще не прийняв рішення, де далі працюватиму. Має бути якась пауза, адже доволі виснажений, і як кажуть у народі, треба передихнути. Думаю, пауза триватиме до нового року, а тоді визначатимусь. За ці всі роки у владі, правду кажучи, заборгував сім’ї. Мій 17-річний син Макар – студент, він уже самостійний, а доньці Даринці 13 років, їм тепер зможу більше часу приділяти. Також готуюся до захисту кандидатської дисертації, до якої ішов 21 рік. А ще у мене на завершенні магістратура в медичному університеті, кілька проєктів у благодійному фонді «Єднання поколінь» та Асоціації кінокомісій України, яку я теж очолюю.
– До речі, звільнившись із мерії, будете ставати на біржу праці?
– Зараз я молодший науковий співробітник одного з університетів, займаюся питаннями енергозбереження.
– Свого часу один із заступників мера, йдучи з посади, забирав меблі і навіть люстру. А що Ви взяли з робочого кабінету?
– Свого часу продав власний автомобіль «Мерседес», щоб облаштувати робочий кабінет, бо в ньому навіть вікна були діряві. Cвоїм коштом зробив практично все – від телефонії та кондиціонування до заміни вікон. Усе це залишаю своєму наступнику, якому також готовий розповісти повністю специфіку роботи. А що взяв? Це приблизно 100 грамот, медалі, ордени, картини, які мені вручали за всі ці роки.
– В українців прийнято вважати, що ті, хто багато років пропрацював у владі, мають великі статки: кишені, набиті грішми, заміські будинки, автомобілі тощо. А як у Вас із цим?
– У мене є репутація, в яку я вклав дуже багато зусиль! Покинув муніципалітет, не маючи власного автомобіля, а моя сім’я і далі мешкає на масиві «Дружба» в батьківській квартирі.
– Не прикро?
– Ні! У мене чиста совість, і я можу відкрито дивитися в очі кожній людині в Тернополі – від безхатька до нардепа, та на рівних спілкуватися з будь-ким, адже я нікому нічого не винен!
«Рядове членство «Свободи» від мене не відвернулося, я відчуваю їхню підтримку й досі»
– Як позначилися вибори на Вашому житті – втратили друзів чи знайшли нових?
– Можу ствердно сказати, що рядове членство «Свободи» від мене не відвернулося, я відчуваю їхню підтримку й досі. У партії є певні внутрішні проблеми (про які я би не хотів говорити), і партійці розуміють, чому я так поступив. Хоча я міг спокійно стати депутатом обласної ради і далі бути заступником міського голови та заступником керівника обласної організації, але я від усього відмовився. І це зробив не тільки для себе, а задля порятунку Тернополя і для того, щоби люди задумалися, в тому числі й ті, які не наважуються, терплять, не можуть озвучити свою позицію. Немає чого терпіти та мовчати, хочеш сказати – кажи, хочеш протестувати – протестуй! Зі «Свободи» і далі продовжую зі всіма вітатися, нікого не боюся і не думаю, що мені хтось робитиме якусь обструкцію, бо цю організацію я колись будував з нуля. Тому я знаю, як і з ким говорити зі «Свободи».
– А чи спілкувалися з лідером «Свободи», коли вирішили залишити партію?
– Після минулорічних парламентських виборів від Тягнибока не дочекався дзвінка, він не вважав за потрібне пояснити те, що відбулося тоді в Тернополі на виборах до Верховної Ради. Він свій вибір зробив і не побачив проблеми в тому, що «свободівець» не підтримав «свободівця».
– Влітку 2019 року під час парламентських виборів у тому числі й мені, було дивно, як «свободівський» міський голова Тернополя не підтримав кандидата від «Свободи» по місту, а публічно агітував особу з іншої політичної сили.
– Для мене теж! Чому Сергій Надал так вчинив, це питання, напевно, більше до нього. Думаю, що такого більше не буде і він не повторюватиме таких помилок. Можливо, так сталося через те, що він не очолював міську організацію і не відчував політичної відповідальності за результати виборів для «Свободи». Однак ця позиція позбавила партію народного депутата. Переконаний, що тоді за підтримки партії і очільника міста я міг стати депутатом Верховної Ради. Пригадую, я приходив у 7-й ранку в ЖЕК на зустріч із прибиральницями, а за стіною сиділи люди зі штабу іншого кандидата і працювали з іншими людьми за зачиненими дверима. На щастя, тоді дуже добре спрацював із «Правим сектором» і Нацкорпусом, ці дві організації допомогли дати достойний результат на парламентських виборах, коли за мене проголосували понад 9 тисяч виборців.
– А чи була у Вас із Надалом чоловіча розмова, чому він не підтримав свого одно партійця?
– Була до і після виборів. Перед виборами ми потиснули один одному руки. Для мене потиснути руки і домовитися означає, що інших варіантів немає. Після виборів він запропонував розпочати все з чистого аркуша. Минулорічну поразку я пережив набагато гірше, ніж теперішню. Психологічно був готовий до цих виборів на багато краще. Я знав, що звільнюся у разі поразки. Тому перше рішення – це було вихід із партії, друге – балотування, третє – звільнення з міської ради…
– Точкою неповернення були, мабуть, ті минулорічні парламентські вибори?
– У якійсь мірі так, хоча я би не сказав, що саме ті події стали визначальними. Разом з тим, я був одним з ініціаторів, щоби міський голова очолив Тернопільський міський осередок ВО «Свобода». Це правильно, коли С. Надал очолить «Свободу» і повністю політична відповідальність за діяльність організації не лише адміністративна буде на ньому. І тоді, на мою думку, він буде більш ретельніше підходити до обов’язків міського голови і керівника міської організації. Він мав очолити організацію ще на початку 2020 року. Цей процес затягувався, для нього це було складне рішення, адже міський голова потрапляв у залежність від партійного ритму, але, з другого боку, як показала практика, він, прийнявши цю відповідальність, розділив інтерес партійний і був вмотивований займатися партією. Можна сказати, що я прилаштував партію і з чистим серцем її залишив. Тоді я щиро вітав Сергія Надала, гри з мого боку ніякої не було. Тепер доля «Свободи» залежатиме від нього, він має мудро діяти, щоби не знищити організацію. Але це вже буде його питання: захоче – знищить, не захоче – не знищить, але разом зі своєю репутацією. Це зв’язані тепер поняття…
– Яка пам’ять у Вас залишиться від «Свободи»?
– Окрім тих добрих справ, які було зроблено на благо неньки-України, маю два золотих значка від «Свободи» – це найвища партійна відзнака. Перший мені самостійно «свободівці» зробили і подарували десь у 2006-07 рр., а другий – це вже партійна відзнака за роботу на президентських виборах у 2010 році в Запорізькій області.
– Мерські вибори у Вас були першими. Можливо, про це зарано говорити, проте багатьох цікавить, чи будуть другі?
– Дійсно, про це зарано говорити. Для мене місто дуже важливе, я знаю, як ним керувати, знаю всі його нюанси, пов’язані з життєдіяльністю. Тернопіль – моє рідне місто, і я би хотів, щоби воно розвивалося. Тому готовий ділитися досвідом.
Можливо, на мій протест, мій маніфест, мої дії звернуть увагу міський голова, депутати і щось зміниться на краще у Тернополі. Я ж почуваюся насамперед абсолютно вільною людиною, вважаю, що нікому зла не зробив, показав приклад для інших, сформулював програму, якою може користуватися будь-хто, головне, щоби з цього користь була моєму рідному Тернополю.
Віталій Попович
