Уже не раз доводилося висловлювати свій скепсис стосовно виборчих кампаній і пов’язаної з ними агітації, що неминуче перетворюється на відрощування кандидатами ангельських крил самому собі або ж за допомогою своїх соратників.
Штамповані фрази, викладені у програмах ( політтехнологи радять читати їх – ага, спробуй набратися терпіння… ) нездатні переконати, а коли ще й не знаєш людину особисто (або ж навпаки – трохи знаєш за її попередніми діяннями і від того сахаєшся наче чорт від ладану), то виконати свій громадянський обов’язок, тобто прийти на дільницю і віддати голос за якогось достойника дуже нелегко. В тому числі – й через банальні лінощі…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Та все ж в цій моїй позиції, нехай і з запізненням, з’явилася невеличка (зовсім малесенька) тріщинка. Я байдуже, можна сказати, одним оком пробігав колективні фото різних політсил. Всі, як один – усміхнені, впевнені в щасливому майбутньому України і Тернопілля зокрема (за умови, звісно, якщо оберуть саме ЇХ, найпатріотичніших і найпрофесійніших). Так само, напевно, ковзнув поглядом по світлині партії “Довіра”, на якій був і знаний аграрій, Герой України Петро Гадз. Чути про нього, можна сказати, одним вухом доводилося і раніше – зокрема, пригадується історія, коли він мало не почубився зі Степаном Барною на одній з сесій з приводу, якщо не помиляюся, питання реформи територіального устрою. Але, повторюся, спостерігав за цим не надто уважно – просто констатував як факт і все. Аж ось зовсім випадково в соцмережах натрапив на відеокліп, в якому він, Петро Гадз, виконав пісню “Українське поле”. І, зізнаюся, був просто зачарований, прослухав її декілька разів. Мені, доволі космополітичному в своїх смаках, вирослому на британських рок-групах, радянській та італійській естраді раптом відкрилася та краса, яку може нести українська пісня, що ніби йде з глибин народу, від його душі, несе в собі не тужливу безнадію, а навпаки – оптимізм, породжений нерозривним зв’язком з рідною землею.
Для мене, звиклого сприймати світ не так через ratio, як через emotio, ця пісня, напевно, слугувала би найкращою передвиборчою агітацією. На жаль для “Довіри”, яка, можливо, недорахувалася одного голосу – почув її вже після виборів. І ще раз отримав нагоду переконатися, що якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. “А над рікою зорі купаються в просторі, неначе човен в морі пливе моє життя…”… Послухайте – і якщо душа ваша не зовсім зачерствіла, то в ній неодмінно щось ворухнеться і з’явиться відгук. А ще, не виключено, виникне Довіра.
І не треба ні бігбордів, ні виступів на телебаченні, ні купи агітаційних матеріалів…
Ігор Дуда
