Кожне місто або село має якусь особливу родзинку: чи то в архітектурі, чи в плані краєвиду. Ніхто не заперечуватиме, що слово озеро (а не навпаки) асоціюється у нас із назвою міста Тернопіль. Десять років тому у ньому з’явилась ще одна неповторно- перлинна окраса: пам’ятник видатній українській співачці Соломії Крушельницькій. Пригадую захоплюючі публікації того часу про цю подію: єдиний у місті пам’ятник жінці, єдиний у світі… Однак дорога до його створення і встановлення була нелегкою.
Від самого початку ідея належала Марті Подкович, яка на той час була директоркою музучилища імені Соломії Крушельницької. Ця високодуховна і працелюбна жінка 20 років була його очільницею (цими днями вона святкує 80-річний ювілей). Але все життя залишається земним янголом охоронцем пам’яті ні з ким незрівнянної Соломії. То ж і не дивно, що повсякчас переймалася подальшою долею обдарованих студентів. Була ініціатором створення благодійного Фонду культури «Соломія». Саме тоді, на зібрані ним кошти і встановили символічний камінь посеред квіткової клумби на Майдані мистецтв, закладаючи у такий спосіб місце під майбутній пам’ятник. У перспективі це й справді було ідеальне місце. З одного боку знаходився широкоформатний кінотеатр «Україна», з іншого – обласний краєзнавчий музей. Поряд будувалась обласна бібліотека, біля неї мали бути корпуси музичного училища імені Крушельницької з великим концертним залом. Багате гроно культосвітніх закладів – краще й не вигадаєш. Однак з «України», що дуже символічно, невдовзі «зробили» базар, а з бібліотеки – пам’ятник вічного довгобуду… Щось пішло тоді не так. Чому? Відомо те лиш Богу…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Тим часом об’єдналась група талановитих мистців і почалося «священнодійство», а як інакше можна назвати процес творення майбутньої скульптури, знаменитої на весь світ оперної співачки? Одна справа, коли виконавець творіння (чи твору) хтось один, а коли їх кілька? Архітекторка Ізабелла Ткачук, скульптори Володимир Стасюк, Андрій та Володимир Сухорські, Данило Чепіль, Анатолій Водоп’ян. Можна лишень уявити їхні творчі спілкування-сперечання, роздуми, ідеї, пропозиції, зауваження, міркування і пошуки, пошуки, пошуки, а ще – гори перечитаної тематичної і краєзнавчої літератури, довготривалі сидіння в архівах. Тож невдовзі бронзовий пам’ятник на гранітному постаменті став окрасою не лише скверу імені Тараса Шевченка та України, а й всенького світу. Бо знаменита співачка (як неповторна особистість), і яка володіла унікальним від природи голосом, не може належати тільки своїй маленькій батьківщині – така правда життя.
Тож до збору коштів на майбутній пам’ятник, долучалися всім миром. Відомий у світі музики композитор Мирослав Скорик (племінник Крушельницької) проводив благодійні концерти на підтримку реалізації цікавої ідеї разом з українськими мистцями. Решту коштів виділив міський бюджет.
І цей довгоочікуваний день настав: 22 серпня 2010 року. Першим мовив слово Мирослав Скорик. Зрозуміло, йому було що сказати. Його родина (по лінії матері) мала особливу ознаку, адже подарувала світові яскраву зіркову плеяду знаменитостей: вже згадана прима Соломія Крушельницька, камерна співачка Одарка Бандрівська, видатна художниця Ярослава Музика, композиторка Богдана Фільц тощо. Тому дотик цього славетного роду до нашого краю несе певний символічний код-знак. Дуже часто буваю на різних мистецьких заходах, які відбуваються у вже згаданому музичному коледжі (колись – училищі): стільки талановитої та обдарованої молоді ще ніде не зустрічала. Вони притягуються сюди зі всього Тернопілля, кажучи образною мовою, немов зірки, з яких потім формується сузір’я талантів. Неспроста Марта Подкович переймалася ними – інтуїтивно відчувала й усвідомлювала глибину значення постаті Крушельницької у розрізі епохальної історії. На відкритті пам’ятника відбулася ще одна важлива подія, яку не можу не згадати. У виконанні української естрадної співачки Лесі Горлицької прозвучала пісня-присвята «Наша Соломія (нації лелія)» на слова української письменниці Марії Баліцької, музику до якої створила вже згадана виконавиця. «Театр “Ла Скала” в тиші потонув —
Лилось зі сцени в зал “Аве, Марія!”:
Душевно так… Аж Сам Господь почув.
В Італії співала Соломія!
Приспів:
Соломія! Соломія!
України світла мрія!
Донька славного народу —
Знана із Заходу й до Сходу…
Неповторний, Божий голос, —
Мов достиглий житній колос…
України світла мрія —
Соломія… Соломія!
Народну пісню несла у світи —
Їй щедро Всесвіт благодаті сіяв…
Шляхетно Відень устеляв квітки, —
Як в Австрії співала Соломія.
Приспів.
Вшановує народ ім’я Доньки!
Яскрава Зірка — нації Лелія…
…В райськім саду, де не біжать роки,
Співає досі наша Соломія.
Приспів.
Елегантна жіноча постать у старовинному строї застигла у бронзі і височіє над тернопільським сквером: ніжним невидимим леготом, лагідним птахом, застиглою музикою… Побачивши її, мимоволі добрієш серцем, яким би не був заклопотаним, чи кудись би поспішав. Витончена і філігранна робота скульпторів направду вражає: здається, що несподівано зупиниться час, Соломія ось-ось оживе й зійде з постаменту вниз. Зазирне до гімназійного хору «Руська бесіда» – звідки все й почалося. А далі… Далі знову піде поміж люди, так само, як пішла її пісня, зрештою, невгасима пам’ять про неї: Кремона, Мілан, Парма, Париж, Неаполь, Тріестр, Варшава, Санкт-Петербург і знову Львів, Львів, Львів… Італія, Іспанія, Франція, Португалія, Росія, Польща, Австрія, Єгипет, Аргентина, Чилі…
