А було все так. В останній день Львівського книжкового форуму запланувала купити нарешті впорядковані столичним видавництвом «Листи Лесі Українки». Коли ж почула ціну, то зрозуміла, що на разі не купуватиму, не по кишені (майже 800 грн, якщо не зраджує пам’ять). Далі події розгорталися так. На запрошення чоловікової сестри пішли до театру імені Заньковецької. До початку вистави було трохи часу, то ми залишилися у передпокої. Несподівано до приміщення зайшла черниця у супроводі миловидної жінки. Побачивши її, зрозуміла, що вже десь бачила. От тільки де?
Пролунав перший дзвінок, а мене не покидала настирлива думка: де я могла бачити цю жінку? Між тим з’явилось непереборне бажання подарувати їй свою книжечку «Булочка… для Бога». Вона завжди зі мною. Однак я не наважувалась це зробити. Внутрішньо щось заважало. Подумала: «Зроблю це після вистави». Після третього дзвінка зайшли до ошатної затишної зали. Наші місця виявились по центру, було зручно спостерігати за подіями на сцені. І ось заходять вже згадані черниця і миловидна жінка. Прямують до нашого ряду і сідають за нашими спинами. А я ніяк не можу позбутись відчуття, що вже знаю цю жінку у темному светрі. Тільки от звідки? Зрештою не втримуюсь і повертаюсь… (вистава ще не почалась), прошу вибачення і простягаю «Булочку… для Бога». Жінка радісно реагує, ми знайомимось і я запитую: «Скажіть, будь ласка, ви часом у Тернополі не бували?». «Була, – каже пані Марія. – На презентації книжки про мого вуйка Любка «Завалівське коріння». (Повна назва «Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара»). О! Як я могла забути! Пані Марія Рипан із Торонто, племінниця Блаженнішого, його похресниця… Це вона в останні місяці його життя у Княжичах була біля нього. Розговорились, але ненадовго. В залі повільно гасли софіти, починалась вистава.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Спілкувались вже після вистави. Знову ж таки: була пізня година. Згадали за тернопільську презентацію у краєзнавчому музеї. Автора згаданої книжки – вчителя фізики і математики, нашого краянина Володимира Чистуха, невтомного збирача фактів про історію рідного краю, зокрема села Завалів на Підгаєччині, куди приїхав вчителювати. Надзвичайно цікаве дослідження про родину колишнього пароха греко-католицької громади в Завалові Дмитра Гузара, який півстоліття був там душпастирем. Це вісім історій про Дмитра Гузара, Євгена, Ольгу, Володимира, Лева, Ярослава, Любомира та Марію. Кожна історія щедро проілюстрована унікальними світлинами ще минулого століття. Саму книжку Блаженніший, на жаль, не встиг потримати в руках. З рукописом ознайомився в січні, а в травні його вже не стало. Шкода, що видавництво затягнуло тоді з друком книжки.
Фото з мережі Інтернет
До слова. Хто не пам’ятає ініціативної групи «Перше грудня» за участю Блаженнішого? «Як створити новий порядок денний країни» – тема прес-конференції, 2012 рік. У найскладніші для України часи Любомир Гузар закликав спільноту жити в мирі й творити добро: «Ми будемо дуже сильними, якщо бажаємо добра, якщо стараємося, якщо гуртуємося, якщо намагаємося спільно творити добро, жити чесно, жити творчо», – казав покійний архиєрей.
Розговорились про книжковий форум, зокрема про те, хто що придбав. Згадала я за «Листи Лесі Українки». І тут несподівано пані Марія каже: «Купіть книжку Найдорожча Мамусю!», там листування вуйка з матір’ю. Не пошкодуєте. Знайдете локацію видавництва «Український католицький університет», в них вони ще мають бути. Наступного дня мені дуже пощастило. Під завісу форуму я встигла знайти вказане видавництво, яке вже «згорталось» і за доступну ціну купити безцінну книгу. І тоді спало на думку: саме зараз, у ці дні, мені необхідніші були не листи Лесі Українки, а Любомира Гузара. І Бог «все організував», у дивовижний спосіб. Недарма ж кажуть, що в Нього немає інших рук, окрім людських. Організував через пані Марію Рипан. Ця зустріч і листи із книги завжди у моєму серці. Вони надихають… до життя.
