Переможцем десятого талант-шоу «Голос країни» став наш земляк із Садків Заліщицького району, 18-річний студент Теребовлянського коледжу культури і мистецтв Роман Сасанчик. У 2015-му він уже виграв у проєкті «Голос. Діти». Тоді хлопця теж привела до перемоги Тіна Кароль.
У цьогорічному проєкті Роман обрав команду Дана Балана, проте під час вокальних нокаутів тренер відіслав його на «лаву запасних». А Тіна «вкрала» талановитого вокаліста. І він удруге став голосом України й володарем головного призу — двокімнатної квартири в Києві.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Виступ у фіналі шоу — пісню Анатолія Горчинського на слова Миколи Луківа «Мамина черешня» — Роман присвятив своїй мамі, котра змалку підтримувала його в бажанні співати й розвивала як вокаліста, Тіні Кароль, котра стала другою мамою на проєкті й у творчості загалом, і всім матерям світу. Дан Балан похвалив хлопця за справжність і пошкодував, що той не в його команді. А Тіна сказала, що їй нема що поправити у виступі Романа — він заспівав змістовно.
У суперфіналі Роман виконав пісню Алессандро Сафіни Luna tu — і глядачі віддали йому найбільше голосів. Усі кошти від голосування скерують на придбання захисних засобів для українських медиків, котрі нині на передовій боротьби з COVID-19.
Читайте також
Про шлях Романа до зір, що подекуди пролягав крізь терни, ми поговорили з головною людиною в його житті — мамою Євдокією Петрівною. Жінка не стримувала емоцій:
— Коли Ромчик переміг — я дістала шок. Руки-ноги мені відняло, тиск підвищився. Ми з чоловіком кричали на всю хату! А ще перед виступом Ромчик подзвонив і сказав, що погано почувається, в голові йому паморочиться, бо ж то непросто — співати майже опівночі. Але я попросила: дитинко, не переживай, це може зашкодити тобі добре виступити…
Пам’ятаємо цю жертовну жінку ще з проєкту «Голос. Діти» 2012 року. У зворушливому сюжеті, в якому Ромчик переповідав про труднощі сільського життя, Євдокія Петрівна висловила сподівання, що її синові житиметься легше: «Може, хтось його почує. Може, дитина дорогу собі проб’є».
Але тоді на «сліпих» прослуховуваннях до десятирічного Ромчика не обернувся жоден із трьох тренерів. Коли вже після виступу їхні крісла розвернулися, хлопчик помилково подумав, що сподобався всім. Розповідав, що унікальний голос у нього з раннього дитинства: коли тато привозив із поля кукурудзу, Ромчик брав патичок і співав у такий «мікрофон» на весь двір…
Цей ефір пройняв і обурив людей. Шалена, проте хибна радість у погляді тернопільського Лучано Паваротті (так Романа тоді називали) виливалася по той бік екранів слізьми глядачів. Тренери почувалися винними.
— Тоді Ромчик дуже переживав, плакав, удома його аж схопило серце, — пригадує Євдокія Петрівна. — Чоловік поносив сина на руках, заспокоїв. Ромчик змалку все бере близько до серця.
Зрештою, це відчувають і глядачі. Бо попри потужний голос Роман Сасанчин володіє ще й винятковою здатністю проживати пісню, пропускати її крізь серце.
Мама каже, що Роман успадкував співочий хист од її родини з Ворохти на Івано-Франківщині:
— Я голосна, мій тато, мій двоюрідний брат і вся його сім’я. А мій троюрідний брат Михайло Ільчук — оперний співак, викладач, живе і працює в Києві. У п’ять років Ромчик просив нас купити йому гармошку, але не дитячу, а справжню, як із телевізора. Ми не купили, бо ж музичні інструменти такі дорогі. Потім здібності Ромчика помітила вихователька в дитсадку. Як пішов до школи, почав співати на шкільних концертах — і нам порадили віддати його до Товстенської музичної школи.
…Коли мама вперше привезла туди Ромчика, в нього очі розбіглися від великої кількості різних інструментів, але ноги самі понесли до акордеона. Незадовго під час концертів усі дивувалися майстерності маленького музиканта, котрого майже не було видно з-за великого інструмента.
Мамі доводилося непросто возити сина до музичної школи за 40 кілометрів од дому, але вона, каже, не могла інакше. Бо ж якщо Господь дав дитині талант — гріх його не розвивати. До того ж Роман дуже наполегливий. Ще в 2015-му Тіна Кароль запевнила Євдокію Петрівну, що ця наполегливість приведе її сина до успіху.
Після того як Роман не пройшов «сліпих» прослуховувань проєкту «Голос. Діти», сам міністр культури України Михайло Кулиняк запросив його до Львівської спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької. Там хлопець провчився рік і вступив до Теребовлянського коледжу культури і мистецтв. У Львові, за словами Євдокії Петрівни, сина навчили музики, а вокал почали майстерно шліфувати вже в Теребовлі.
Викладач Романа в коледжі Петро Кутний стверджує, що його учень — чистісінький самородок, але й напрочуд працьовитий. Хоча у Львові й у Теребовлянському коледжі його навчали і навчають передусім академічному вокалу, він на сто відсотків упорався на «Голосі» з естрадним співом.
— Я був із Романом у Києві на етапі батлів, бо Євдокія Петрівна тоді захворіла, — розповідає Петро Васильович. — Також ми їздили з ним на репетиції. Там із конкурсантами працювали викладачі вокалу, тож я міг спостерігати, але не втручатися. Перед нокаутами Рома промерз. Я думав, що захворіє, і вже налаштовував його відповідно, щоб не розчаровувався. Обіцяв, що ми продовжуватимемо шлях до великої сцени. Коли я почув хрипкість у його голосі, подумав, що шоу для Романа закінчилося. Але чи то спрацював материнський інстинкт Тіни Кароль, чи внутрішній голос їй підказав вдатися до такого менеджерського ходу, та вона залишила свого улюбленця в проєкті.
Петро Васильович каже, що його учень — класик української пісні, лірик за характером. Звісно, він може співати все, але вповні розкривається саме через лірику:
— Ми співаємо різні пісні в різних вокальних техніках, проте в Романа своє обличчя. Мрію, щоби він набув свого сценічного образу й не загубив своєї манери, за якою його легко можна впізнати, щоби не втратив здатності відчувати пісню, доносити її до глибин душі.
…Нині в коледжі Роман Сасанчин співає в чоловічому квартеті «Обертон» під орудою Миколи Мечника, у фольклорному ансамблі «Намисто», яким керує Петро Кутний. Але цьому передував дуже непростий період мутації голосу, що переріс із дисканта до високого баритону з уже чоловічим тембром. Петро Васильович усвідомлює, що голос — дуже тонкий, один із найдосконаліших музичних інструментів, тож у перехідний період обережно з ним працював, аби не зламати. До того ж Роман хворів на горло — і викладач почувався ледь не ювеліром, працюючи із хлопцем.
На запитання, як зреагував на перемогу свого студента в «Голосі країни», Петро Васильович засміявся:
— Якщо скажу, то ви напишете… Уболівали всією сім’єю, безперестанку надсилали есемески, безмежно раділи. Емоції зашкалювали. Зателефонував Роману, коли він саме повертався після виступу до готелю. Вже з його «алло» зрозумів, що втомлений. Передусім запитав, як почувається, а вже потім привітав. Роман мені навіть не сказав, щоби дивитися його в понеділок уранці в «Сніданку з 1+1». Я випадково побачив.
А ще Петро Васильович каже, що Роман — добрий «слухач», тобто може зіграти на слух будь-яку мелодію, і ноти йому не потрібні. Оскільки сам Петро Кутний «слухач» на багатьох інструментах, то розуміє свого вихованця з пів слова і з пів ноти. Розуміє, як важко було йому впоратися з переживаннями за маму, в котрої слабке здоров’я. Але бажання перемогти в проєкті на шляху до мрії про велику сцену й здатність моментально заглибитися в пісню виручили Романа.
Це справді унікальний хлопець. Крім того, що гарно співає, ще й грає на гобої, саксофоні, фортепіано, акордеоні й баяні. Прекрасно малює, любить куховарити. До речі, його старша сестра Надія теж творча особистість, закінчила Чернівецький університет ім. Ю. Федьковича, залюблена в журналістику й поезію. Батьки пишаються обома дітьми:
— Тішимося їхніми талантами і підтримуємо, як можемо. Коли Наді було десять, ми організовували презентації її книжок, а Ромчик у десять років брав участь у «Голосі». Дякуємо Богові й людям, адже без їхньої підтримки нічого не було б.
…Тепер Роман Сасанчин — завидний наречений із квартирою в столиці й відомою патронесою Тіною Кароль, котра запевнила, що вже його не залишить. Мама серцем відчуває: Роман буде добрим чоловіком і татом, бо дуже лагідний та щиросердний, шанує родинні цінності, поважає і любить батьків.
Успіху тобі, Романе! Хай здійсняться твої мрії про авторські пісні, власний проєкт, що виведе тебе на найбільші сцени світу. Пишаємося!
Ліля КОСТИШИН
