Ще Іван Крип’якевич у 1925 році писав про дану подію у с. Підлісці, що трішки на захід від Кременця, у своїй статті «Богданова каплиця біля Підлісець Крем’янецького повіту», за сучасності історичний пошук проводив почесний громадянин міста Кременця, заслужений працівник культури України, Чернихівський Гаврило Іванович. А поштовх та допомогу в написанні даної статті надав кременчанин, лікар за фахом та волонтер за покликом душі Віктор Панфілов.
Історична довідка: Згадка про давню каплицю зафіксована у церковних хроніках середини ХVІІ століття. Польський археолог, професор Олександер Цинкаловський у краєзнавчому словнику «Стара Волинь і Волинське Полісся» так писав про Підлісці: «Село Крем’янецького повіту, Бережецька волость, 6 км від Крем’янця, недалеко від р. Ікви. У кінці ХІХ ст. було там 73 доми і 346 жителів. В селі на стоці гори старі могилки, де, за переказом старожилів, в 1651 р. було поховано багато померлих там поранених козаків під Берестечком гетьмана Богдана Хмельницького».
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
На околиці села Підлісці, по під горою, стоїть ця давня капличка, яку люди і по сей день кличуть Богдановою. Подалі на схилі горба збереглися до нині хрести козацьких могил. Кажуть, що побудували каплицю козаки Богдана Хмельницького для свого гетьмана.
Існує легенда про ті далекі події, її знають багато мешканців Кременеччини, вона публікувалась у «Пульсі Кременця», в Інтернеті та т.п. Все ж вона знову і знову вражає читача, дає поштовх для роздумів, розуміння історії рідного краю, порівняння давніх подій із сучасністю. І так виходить, що рідна Ненька ще й досі не може оговтатись від шрамів історії, які не гояться ніяк, кровоточать та рясно скроплюють рідну землю своєю та чужинською кров’ю…
Легенда
«Кілька тижнів стояли козаки Богдана Хмельницького стотисячним військом на розлогих полях навколо Підлісець перед тим, як іти на Берестечко. Сюди щоранку приходив гетьман молитися. І ось остання ніч перед походом. Поснули козаки, виставивши сторожу. Затихло все, лише чути іржання розсідланих коней, та ще нічне перегукування сичів в навгаях. Сплять козаченьки багатирським сном, не відаючи, що комусь з них доведеться повернутись сюди, щоб знайти тут вічну постелю. Не спить тільки гетьман Богдан. Стоїть він навколішки перед образами в каплиці та лише відблиск воскових свічок грає на важкому оздобленому мечі, що тримає в руках гетьман. Його уста шепочуть слова молитви: «Допоможи, Господи, визволити народ мій! Стогне народ український в польському ярмі. Пошли йому чесності й відваги. Зроби так, щоб не було серед нас яничарів, що за ласий шматок із чужинських рук продадуть-проміняють рідну землю. Зроби так, щоб всі українці були схожими на моїх лицарів-козаків, яких я зараз веду за собою – безстрашних, чесних і мужніх. Дай нам єдності, Боже! Бо через відсутність її немає наш народ достатньо сили, щоб навічно визволитись від ворогів. А мені дай мудрості, щоб об’єднати одвічно уярмлений і розрізнений народ, запалити у його серці жадобу волі, щирий вогонь мужності. Я завтра поведу своє хоробре військо на вирішальну битву з ворогами! Так мрію побачити свій народ навіки вільним!»
Фото з мережі Інтернет
Ще не встало з-за гір сонце, як у ранковій тиші ожив козацький табір. Розітнув тишу веселий гомін козаків. Та ось вийшов із каплиці гетьман. Підняв над головою незвичайний дорогоцінний меч. Замовкли козаки, і мовив Богдан: «Гляньте, браття, на цей меч. Він подарований нам, щоб стати символом боротьби за вільну Україну, за віру православну. Сей меч, що привіз його митрополит Коритський, освячений в Єрусалимі, на гробі Господньому. Тож поклянімось, браття, на сім мечі: до останнього подиху боротись з ворогами за свободу землі батьківської, за нашу віру, за наше козацьке братство!». – «Клянемось!» – Прокотилось по козацьких лавах і гулко відгукнулось з вершин гір.
Армія рушила в похід. Провівши поглядом останні лави побратимів, загорнув Богдан дорогоцінну реліквію в рушник і сховав його у потаємне місце неподалік від каплиці. А ще через кілька хвилин він вже скакав на своєму коні серед козацьких полків, ведучи їх на Берестечко. Та не судилося Богданові здобути перемогу в Берестецькій битві. Зрадив його ненадійній союзник – татарський хан і захопив підступно у полон, обезголовивши козацьке військо. У кривавій січі загинуло багато тисяч козаків, покривши себе безсмертною славою. Після невдалої битви, відступаючи, військо Хмельницького знову проходило біля Підлісець. Тут, біля каплички поховані його померлі від ран побратими. З тих часів і називають люди цю капличку Богдановою. Існує повір’я, що той, хто віднайде Богданів меч, отримає силу і владу гетьманську навіки».
Віктор Аверкієв
