Продовжують біснуватися в Україні попи московської церкви.
Багатьох обурило цькування на Київщині матері та дітей загиблого «кіборга» Дениса Поповича, уродженця Морозівки Баришівського району.
Перегляньте також:
- За крадіжку грошей з церкви в Зарваниці жителя Тернопільщини засудили на 5 років тюрми
- Дзвін єдності: в Бережанах пройшли урочистості з нагоди 260-річчя Вірменської церкви
Воїн загинув 35-річним 22 січня 2015-го в районі Донецького аеропорту під час оборони опорного пункту «Зеніт».
Він був гранатометником у складі 40-ї бригади тактичної авіації зведеного загону Повітряних сил ЗСУ «Дика качка», позивний «Денді».
«Побратими розповідали, що під час ворожого штурму Денис сказав усім сховатися в укриття, а сам узяв гранатомет і пішов знешкоджувати російський БТР, який уже був за кілька метрів від бліндажа. Перший раз він вистрелив — бронетранспортер зупинився, а другий постріл виконати не встиг. Ворог його випередив. Денис загинув, але у нерівному двобої ціною свого життя він врятував майже 50 бійців», — розповідає мати воїна Надія Леонідівна.
За словами матері героя, передає «Армія Inform», в день народження Дениса вони разом із чоловіком і двома онуками прийшли у церкву, бо думали замовити там службу. Але ні співчуття, ні благословення не почули.
«Священник вигнав нас під паркан. Просто на дощ… Я була готова під землю провалитися від сорому через цю людину перед дітьми», — розповіла мати військовослужбовця, в якого залишилися двоє малолітніх синів.
Жінка багато років співала в цій церкві, її син там вінчався і хрестив дітей. І головне, наголошує мати героя, для неї була віра в Бога, а не різниця між патріархатами. Адже церква — лише місце, куди можна прийти по духовну наснагу.
«Зараз, коли наша сім’я для священника — вороги, бо мій син захищав Україну, я не можу навіть поставити тут за нього свічку. Повинна їхати до Києва чи в сусіднє село і панахиду замовляти в іншого священника», — каже згорьована мати.
Нині родина «кіборга» Дениса Поповича докладає зусиль, аби побудувати в селі ще одну церкву — на ділянці, отриманій від держави за загибель сина. Так хочуть зберегти пам’ять про героїв, які склали голови за Україну. «Мрію це зробити заради онуків. Син ростив їх чесними і порядними, яким був сам. Хочу, щоб вони й усі дітки, чиї батьки не повернулися з цієї війни, кожен міг пишатися батьком і не боявся сказати вголос його ім’я», — каже Надія Леонідівна.
