Книга Валентини Семеняк «На скрижалях Часу», яка нещодавно побачила світ, привабила мене, як квітка метелика. Але захопили не яскраві кольори чи ефектні малюнки, а тендітне та ніжне вбрання книжки. «Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла» – ці слова поета Павла Тичини в унісон з моїми відчуттями зазвучали в думках. Я зрозуміла, що хочу перегорнути обкладинку та почати читати, черпати нектар Слова.
Ось уже книга в руках. На першій сторінці – екслібрис Валентини Семеняк-Штангей: янголятко на хмаринці із запаленою свічкою в руках. Зображення цих символів добра, захисту, світла і життя привідкриває нам душу авторки, її внутрішній світ. А який глибокий за змістом епіграф: «Я попросив дерево: «Розкажи мені про Бога…» – і воно зацвіло» . Ці слова індійського письменника Рабідраната Тагора торкнули і мою душу, то ж вирішила, що прочитаю книгу всю одразу, від першої до останньої сторінки.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Але… Після першого оповідання я змушена була зупинитись… щоб осмислити, увібрати в себе незвичайну енергію Слова, яку вилила на папір письменниця. Це оповідання, що дало назву книзі – про світле майбутнє України та її духовне багатство, добру місію на планеті Земля. Особливою силою в ньому наділена вишиванка. Нове покоління українців, про яке розповідає нам авторка, «знайшло Дорогу до самих себе». Кожного торкнули колосальні зміни внаслідок пробудження Мудрості, Світла, Духовності. Енергетичний мотлох (заздрість, несправедливість, гординю тощо) було знищено, активізувалися загальнолюдські цінності (любов, добро та інші) – і в новому часовому вимірі з розширеною свідомістю та міцним зв’язком із Творцем українці зажили в чудовій країні, на яку хочуть бути схожі всі інші країни світу.
В анотації до книги зазначено, що «спрагла душа знайде для себе метафізичні прозріння». Знаходимо їх вже в цьому першому оповіданні – і це спонукає до роздумів про наше життя та подальші дії.
Кожна наступна оповідка зворушлива, пізнавальна та повчальна, незалежно від концентрації та співвідношення в ній реального, загадкового чи підсвідомого. І кожну треба осмислити, всотати сік Слова, що живить розум, а ще більше –душу. Читаю і записую у блокнот своєї душі, немов нанизую намисто, добрі теплі світлі мудрі Думки:
– слухати не вухом, а Серцем;
– головне – зловити Мить;
– завжди дякувати Богу за все, що відбувається в житті;
– в кожній людині треба вміти побачити… Бога, себто Боже створіння;
– коли молитися серцем – мова не важлива;
– що може бути вищим від музики материнського серця?
– у кожної людини, рослини, птахи є своє призначення на Землі.
Окремі розповіді настільки зворушливі, що щемна хвиля накриває читача ще більше, ніж огортає єство самих героїв. Зі мною так було після прочитання оповідань «Коли помаранчі падають на дах», «Термінатор», «Старий і квітка», «Посмітюшка», «Жовте вушко».
У «Діамантовому передзвоні» я впізнала героїню – це сама авторка. Її душа відчуває, що земля жива… відчуває щемливо-трепетний передзвін пам’яті роду, «пам’яті світлої та чистої як діамант, яку треба підтримувати та леліяти, оберігати як святая святих».
Про справжню дружбу, добро, вдячність та інші загальнолюдські цінності, про те, як своїми вчинками та словами можна самому себе покарати, про силу молитви, про внутрішню боротьбу, порухи людської душі, про енергію Світла – про все це в рядках і поміж рядками пані Валентини. А щиро посміятися змусить «смачна» галицька діалектична лексика та кумедні ситуації в оповідці «Мантелепа з пуделком».
Книга надзвичайно багата художніми засобами, якими Валентина Петрівна вишила книжкове полотно. Неймовірно чудово описано, як сходить сонце, як майстер працює з глиною, як звучить музика світу, і надзвичайно щемно і проникливо – як тихо плаче зранена душа. А ще авторка відкрила та дуже вдало витлумачила таку істину: значна частина людей загубила у слові «люди» першу букву. Не просто букву «Л», а Любов. Любов у серці. Відтак вони тепер як юди: жорстокі, злісні, гнівні, зрадливі, марнославні. «Духовне Серце закривається, перша буква розчиняється, залишається те, що залишається» – це говорить янгол – Душа колишнього українського воїна – в останній розповіді «Як у суботу над Україною янголи пролітали».
Отож, все залежить від отієї першої букви у слові «люди». Все залежить від нас. Любов таки врятує світ. І в цьому допоможе наполеглива праця добрих розумних людей та натхненне Слово письменників, зокрема Валентини Семеняк.
