Чоловік з Тернопільщини створив у Лондоні українське радіо

Перше україномовне радіо у Великобританії відкрив уродженець Микулинців Віктор Білінський. В ефірі «Радіо Козачок» звучать україно- та англомовні пісні українських артистів, а також україномовні композиції у виконанні співаків інших національностей.

Для меломанів є щонедільний хіт-парад, а також цикл передач «Унікальна країна», «Вчи українську», «Цей день в історії», «Новини», «Привітання»… Радіо можна слухати будь-де, достатньо лише завантажити мобільний додаток чи зайти на вебсторінку.

Онлайн «Радіо Козачок» виходить майже два роки. До того діаспора упродовж тривалого часу видавала газету «Українська думка». Однак її закрили через нерентабельність.

– Ідея зі створенням радіо виникла з появою сина і довго не йшла мені з голови, але всерйоз я над цим задумався лише після закриття газети, – згадує Віктор Білінський. – Само собою якось прийшла і назва «Козачок». Ми з дружиною часто так називаємо нашого малюка.

З дружиною познайомився… у магазині будівельних матеріалів

Подружжя Білінських виховує двох дітей – 8-річну Вікторію і 4-річного Стефана. Власне, заради дітей і створили радіо.

– Моя дружина Анна народилася тут і знає, як нелегко вивчати українську дітям, які думають винятково англійською, – каже Віктор. – А це неабиякий виклик для багатьох батьків, бо діти, коли граються, завжди переходять на англійську мову. Навіть ті, хто приїхав у 12 років, через тривалий час будуть говорити здебільшого англійською. Останніх кілька років війни спричинили нову хвилю еміграції. І здавалося б, що українська громада зростає… Але у маленьких містах закривають і продають приміщення, де колись вирувало культурне життя. Якщо у Сполучених Штатах кожна маленька громада має своє онлайн радіо, то у Лондоні ми – першовідкривачі.

У Лондоні є ще також польське та російське радіо. Варто зауважити, що російське фінансує посольство РФ.

До заснування радіо Віктор ніколи не мав справи з медіа. Зі своєю дружиною Анною Віктор познайомився у B&Q – магазині будівельних матеріалів. Він намагався знайти завіси, але не знав добре англійської і не міг пояснити, що саме шукає.

– Анна проходила повз, коли я допитувався консультанта: «I need завіси». Але непохитний індус спокійно відказував, що не розуміє мене. Я вже почав нервувати, як Анна втрутилася у розмову. Так я купив завіси. Але і гадки не мав: щойно мені допомогла моя майбутня дружина.

На стоянці він знову побачив Анну і її маму. Вони намагалися завантажити в машину ламінат. Так само неуспішно, як Віктор ще півгодини тому пробував купити завіси.

– На знак подяки я запропонував їм свою допомогу, – згадує з усмішкою, – і Анна на прощання дала мені свою візитівку з написом «адвокат». Зателефонував їй уже з поліцейського відділку. Кажу: «Це Віктор!»  Анна мені у відповідь: «У мене багато таких Вікторів. Який саме?» Ну, і я пригадав їй про випадок у B&Q. Вона розсміялася.

Анна допомогла залагодити справу Віктора, але він не мав достатньо грошей, щоб оплатити її послуги.

– На моє щастя, мама Анни ніяк не могла завершити ремонт, – сміється. – І я нагодився з допомогою. Потрібно було переробити кухню. З цієї кухні все й закрутилося. Уже 10 років разом.

Віктор Білінський з сім’єю.

До Лондона подався «за золотими грушками»

До Англії Віктор поїхав після Помаранчевої революції, як сам жартує, «за золотими грушками». Згадує, що тоді був популярний міф про великий заробіток у Лондоні. І не один він на це спокусився. Віктор продав свій столярний цех на дві зміни у селі Глибочок, де працювало 20 людей, і подався до Лондона. Тут він живе вже понад 14 років, з яких перших чотири – нелегально.

– Перш ніж заробити свій капітал, я важко працював два роки на автомийці та шість – на будові, – розказує, що тоді з гіркотою згадував ті «золоті грушки». Особливо, коли отримував 35 фунтів у день. – Пригадую, як я працював у такого собі Володі. Якогось дня я викопав фундамент і переніс дві тонни цементу. Вирішив перепочити і запалив цигарку, а він це помітив і гримнув на мене: «Ти не заслужив сьогодні на перекур…» І це в той час, коли він брав 120 фунтів у день за людину, а виплачував нам лише по 35. Решту залишав собі.

Каже, саме тоді зрозумів, що не в грошах щастя, але і без них обійтися важко.

– Я відкрив гараж з ремонту автомобілів. Добре заробляв, але з початку війни справи пішли кепсько – зменшився експорт в Україну. Паралельно тримав зубну клініку і займався перевезеннями. Ні те, ні інше не лежало мені до душі.

Віктор каже, що бізнес йому цікавий доти, доки його потрібно розвивати.

– Онлайн «Радіо Козачок» нині на найцікавішому етапі розвитку. І я насолоджуюся цим. А потім, дай Боже, син підросте і буде цим займатися далі, а я придумаю і буду розвивати вже іншу справу. Знаю, що мене в тому підтримає дружина. Вона завжди вірить мені і в мене, за що б я не брався.

Любов Лазука