У селі Запілля Ратнівського району через брак спілкування радіють кожному, хто приїздить у їхній населений пункт. Навіть автолавка, яка раз у тиждень навідується бодай чи не на єдину сільську вулицю, збирає всіх, хто залишився трудитися на землі. Адже практично з кожного двору тут їздили раніше на заробітки в Росію, а нині перекинулися на Польщу, – пише Вісник.
– У Запіллі проживає 158 осіб, – розповідає завідувачка клубу Марія Сарапін. – Це люди різного віку. Чотири сім’ї перебралися з Ковеля, подалі від міського гомону, зробили в оселях ремонт, зайнялися городництвом. Всюди квіти, а скільки винограду – можна позаздрити!
Перегляньте також:
- Тернопіль для ЗСУ: 275 військових отримали допомогу на реабілітацію у 2024
- 5 сайтів для пошуку роботи в Тернополі
– От тільки жаль, що працелюбних нежонатих хлопців у нас багато, а наречених не вистачає, – бідкається Марія Пилипівна. – Тоді б і село помолоділо!
– У 1997 році закрили місцеву школу, бо в ній залишилося лише п’ять учнів, а була ж колись восьмирічка, – долучається до розмови вчителька-пенсіонерка Ніна Хишук. – І це при тому, що нове приміщення навчального закладу відчинило свої двері лише у 1970 році, тобто цій школі менше 50 літ. Біля неї була доглянута доріжка, ставок, футбольний майданчик. Нині три молоді вчительки їздять на роботу в сусідній Датинь.
До закинутої восьмирічки увечері навіть страшно підходити, така руйнація. І це при тому, що четверту частину, або більше тридцяти дітей, Датинського НВК становлять діти із Запілля. Учнів довозять у Датинь новеньким шкільним автобусом. Але місцеві жителі не порушують перед владою питання про відкриття хоча б початкового навчального закладу з дитсадком, бо добре розуміють, що відновити зруйноване приміщення нереально через високу кошторисну вартість робіт.
Марія Сарапін працює на півставки завідувачкою клубу.
– Наша молодь також хоче культурно відпочити, – каже жінка. – Найчастіше захоплюються шашками, шахами.
Для дискотеки ж потрібні дівчата, бо хлопці один одного до танцю не запрошуватимуть. Бідкаються, що підлога в клубі підгниває. І знову все впирається в кошти.
Є в Запіллі і магазин, і ФАП. Втім, люди очікують на приїзд Петра Шевчука із Замшан та його автолавку. Щоб мати копійку, селяни розвивають городництво, вирощують бичків, іншу живність. Чотири господарі утримують по 20 і більше овець. А молочну продукцію люди реалізовують переважно у Ковелі на базарі, хоч це й далеко.
– А які у нас односельці талановиті! Напишіть про них у газеті, – кажуть мої нові знайомі. – Григорій Гашук відновлює теплиці, якими колись займався, а потім зробив перерву у цій справі. Микола Канцур ремонтує побутову техніку, Анатолій Макарусь – спец по холодильниках. Вміють у нас плести такі потрібні в господарстві кошики, корзини, майструвати граблі. Влітку жінки та діти збирають на продаж чорниці.
Словом, якою б не була державна політика, люди сподіваються лише на себе та власні сили, бо навіть автобусне сполучення зі світом у них обмежене: лише один маршрут зранку та ввечері. І люблять своє село, що пахне травами, вистояними на теплому сонці.
Наталія ЛЕГКА
