Пропоную читачам нову казку про прекрасне, найкраще на світі почуття – кохання. І нехай кожні орел та орлиця відчують себе на місці даних персонажів казки!
В одному царстві-государстві жив був собі орел. Він вже немало років прожив і мав декількох орлиць та не міг з ними вжитись через свою гордість, честь та волю. Він не переносив зверхності, принижень та брехні. В певний час він зустрів особливу орлицю і вмить у неї закохався по самі… вуха, скажемо так. Він її спас на повнім злеті, коли та падала в глибоку прірву. Витязь підхопив її та поніс на собі аж до самого Сонця. В теплих його променях він купав і купав свою милу та так, що та сама невдовзі засяяла міріадами блисків, що відбивалися від відшліфованих граней прекрасного тіла. А потім гордий орел витирав подругу білими хмаринками і говорив їй чарівні слова, – Я тебе, мила, покохав з першого погляду, вірніше, з першого маху крила твого прекрасного! Хіба так буває? Я тебе безмежно кохаю!!! – І так безліч разів. На що орлиця відповідала, в блаженстві прикривши повіки, – О-о-о! Справді? О-о-о, то це добре!!! Бо слухати це я не втомлююся!!!! – А він їй у відповідь, – А я ніколи не замучусь казати ЦЕ!!! Я хочу подарувати тобі всю земну кулю, весь всесвіт! Я хочу тебе заразити коханням! Я хочу нагородити тебе ніжністю! Я хочу забрати всі твої негаразди! Я хочу увійти в твої серце та душу! Я хочу здатися повністю до твого полону! – І так було насправді, орел все те здійснив у повній мірі.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Парубок-птаха мав по цілій планеті свої власні обійстя в недоступних для інших живих істот місцях. Гнізда він будував протягом багатьох років то на вершинах найвищих гір, то на скелях близько до землі, а то й на височенних деревах. І так було на всіх континентах, навіть в Африці та Антарктиді. Та спершу орел свою любку повів у недовгому польоті в теплі місця, на один безлюдний острів-скелю в ореолі зелених джунглів у Таїланді. У величезному гнізді, вистеленому товстим шаром власного пуху, молодець урочисто запропонував орлиці своє крило міцне і добре серце. Вони обійнялися крилами, цілувалися досхочу та казали одне одному чарівні слова. А коли мила прилягла відпочити після довгого шляху, то орел своїми величезними крилами заступив її од самого сонця і робив легку прохолоду їх помахами.
Ввечері орел сказав орлиці, – Полетіли, мила, скупаємося у вечірніх променях сідаючого за обрій світила! – І закохана пара піднялася ввись та танцювала у повітрі захоплюючий танок кохання. Вони розправили свої величезні крила та плавно ширяли у піднебессі, малюючи таким чином неймовірні, фантастичні фігури, але кожен той малюнок закінчувався зближенням та міцним поцілунком. Легінь приловчився навіть летіти догори черевом знизу і паралельно, майже впритул до орлиці. А та дивувалася вправності свого обраного і щебетала у відповідь слова захоплення. Тут вона запропонувала політати навипередки й орел погодився. Зрозуміло, він трішки піддавався орлиці, ні разу не вилітав наперед, а постійно відставав на пів корпусу чи на голову. Тут орлиця втнула незвичне – склала крила і ну-у-у каменем до низу. Молодець не очікував такого і відразу розгубився. Але ж на те він і орел, мужній захисник та воїн, тому в наступну мить також склав крила і полетів за коханою. В той час в голові у нього промайнуло безліч думок типу – а може їй погано стало, а може я їй не подобаюся, а може… і т.п. Все ж він в той час захотів і випробувати подругу, тому дав їй вільно падати майже до самого дна скелястої ущелини. Лише за метр від гострого каміння сміливець підхопив кохану та на 5-й космічній швидкості звився ввись. Він не підозрював бідолаха, що то насправді його перевіряли. – А я думала, що не впіймаєш мене…, – каже орлиця. – Як не впіймаю, мила? Такого не може бути, бо бути не може ніколи. Я б сам впав на те гостре каміння, щоб зм’якшити твій удар-впад. – Т-а-а-к? – Ніжно і приємно-здивовано запитує гарна птаха. – Так, мила, навіть не сумнівайся. Все ж – чому ти так поступила? – Що? Як чому? Хотіла випробувати тебе просто… – А якби я не встиг все таки? – Що ж…, – мовила Цариця Небес, – тоді б напевно таки загинула… Так, вмерла б заради кохання! – О-о-о, – лише й спромігся орел. – Не потрібно так більше. Ми будемо жити в злагоді, взаєморозумінні й завжди рівноправно. Я тебе захищу від усього поганого, окроплю священними краплями кохання, живою водою вічної любові, я не дам впасти ніколи ні одній пір’їночці з твого прекрасного тіла… – Ще, ще, іще, милий! – Що, люба, що іще? – Говори так, говори! Як мені приємно! Ти вмієш дуже гарно говорити! Від твоїх слів моє серце аж заходиться! – Та, що ти, мила? Це ж не я говорю, це плеще любов’ю моя душа! – О-о-о-о!!! – Тільки простогнала орлиця. Але таких слів у них було попереду ще безліч. Орлиці подобалося як інколи її обраний говорив, що йому багато мало, йому потрібно все.
Так літаючи у піднебессі та кохаючись у танку, орлиця підмітила, – Щось мені стало бракувати повітря, милий. Може то від любові? – Може, Серце моє, все можливе на цім світі. – Але насправді було і так, і трішки не так. Діло в тому, що пара досягла вже стратосфери, де повітря досить розріджене і мінусова температур. Та остання на закоханих не впливала, бо їх тіла пашіли жаром кохання і мали напевно температуру самої плазми сонця. Тут орел мовив, – У мене таке враження, мила, що за нами ніби хтось спостерігає, ніби хтось підглядає. – О, так, любий, так, і в мене таке ж відчуття. Але ж нікого не видно навколо. – Після цього пара тріпнула крилами і почала знижуватись. Проте за ними таки спостерігали і то давно вже. Спершу незвичний повітряний танок помітили Небесні Ангели, а потім і сам Господь. Всі вони милувалися граціозністю польотів, таким гарним почуттям у двох птахів. Тож Господь подумки благословив закоханих, а Ангели поклялися оберігати пару до віку.
Ця орлина пара жила довго-придовго, можливо 300 років, а може 500, а можливо і всі 1 000. Кожного року на новому місці орлиця в гнізді відкладала лише по одному яйці. З роками та століттями у них було купа нащадків і зграя жила в злагоді та взаємній любові.
В старості пара виглядала ззовні як і в молодості, а ось в середині вони вдосконалилися доволі, їх любов зміцніла міцніше самої твердої криці. А перед сном орел завжди чистив пір’я своїй судженій, навіть коли вона вже засинала. Орел казав чому він так робить, – Коли я очищаю, мила, твою кожнісіньку пір’їнку, то ніби освідчуюся кожного разу в кохання тобі. І я не лише чищу, а й любуюся, бо я тебе кохаю безмежно і понад усе!
Віктор Аверкієв
