Про дану подію довідався теребовлянець, історик та краєзнавець із великим стажем пан Леон Городиський і це завдяки йому давня героїчна подія стала відома тепер загалу. А записана вся історія зі слів пана Федора Шелепила, який нині мешкає в Теребовлі, в районі Сади. Минувшина досить вражаюча та надзвичайно повчальна для всіх сучасних українців, а не лише теребовлянців.
Федір із самого дитинства чув розповіді бабусі Франки та мами Валерії про переховування євреїв та їх спасіння від німецьких окупантів в роки ІІ світової війни. А ставши дорослим і обзавівшись своєю власною сім’єю, чоловік вирішив все детально вивчити та передати дані знання нащадкам.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Рідний брат Франки Сигнатович Кароль під час німецької окупації наших земель працював у Микулинцях, в магазині єврея Ісидора Целєра. Жили ж Сигнатовичі на той час в с. Кровінка. Власник магазину ( і не одного) був далекоглядним чоловіком і багато чого передбачив. Тому ще до створення німцями єврейського гетто в Теребовлі (охоплювало частину сучасної вулиці Підзамче, вулицю Івана Франка, включаючи територію сучасного Коледжу культури та мистецтв і вулицю Січових стрільців до її перетину із вулицею Застіноцькою) зорганізував земляків зі Струсова для створення в лісі поблизу Кровінки схову, а саме, добре замаскованого ззовні та досить добротно обладнаного всередині бункера. Також влаштували систему охорони та сигналів, паролів, невідомих для загалу. В бункері переховувалися 21 євреїв, а Сигнатовичі їх відвідували кожного дня, забезпечували харчами, всіляко піклувалися та сприяли у всьому тощо. Та невдовзі стався прикрий випадок – хтось в лісі поблизу схову запалив вогнище, а в селі побачили дим від нього. До цього місця подалися озброєні німці і виявили бункер. Всіх, хто в ньому був, вивели і погнали до села, до постерунку(поліції), що був біля клубу. Старші люди відмовилялися йти й говорили, – Стріляйте нас тут вже, ми нікуди не підемо! – Тож частину євреїв фашисти розстріляли на місці, ще інших біля колії, що поблизу повороту на Лошнів, в загальному були знищені 14 чоловік. Але сімом все таки вдалося втекти, потім вони переховувалися на території садиби Сигнатовичів у Кровінці. В той час з Франкою та Каролем Сигнатовичами проживала матір Михайлина, дочка Франки Валерія та син Франек. Двоє євреїв переховувалося на стриху хліва, а інші п’ять у підвалах, яких було в господарстві декілька. Всі з родини Сигнатовичів нужденним носили харчі, коли йшли до хліва доїти корову чи сіно вибирати, чи в підвали за чимось. А євреї виходили лише по ночах, в ті часи деколи й допомагали спасителям в дечому по господарці. Ось імена тих сімох: наймолодша – Клара Райх 18-ти років, найстарший Ісидор Цейлєр, подружжя – Мойша і Сара Хальберн, Хайм Лількер, Хана Рейнер, Роза Міллер.
Все йшло добре, але і цього разу була допущена необачність. Діло в тому, що в євреїв у Микулинцях був сховок з їхніми особистими речами. Ось вони і попросили Кароля принести їм найнеобхідніше. Чоловіка вночі хтось побачив , коли він повернувся і ховав ці речі в приміщеннях свого будинку, і доніс німцям. Зранку обійстя Сигнатовичів оточили солдати та провели детальний обшук всього. Але євреїв вже не застали, бо ті втекли, а от всі їх речі конфіскували, вікна та двері будівлі забили дошками. Кароля заарештували, посадили на підводу та повезли до Теребовлі. Ще перед тим його сестра Франка подалася навпростець пішки до міста, до добре знайомих – родини Тищенків. А ті вже швидко повідомили про подію начальника Теребовлянської поліції Богдана Мохнацького. Цей чоловік був особливим начальником поліції, він всіляко сприяв всім добрим і чесним людям, крім того, був у дружніх стосунках з Ісидором Целєром так, як до війни очолював повітовий Союз кооператив. Тож невдовзі Кароля було звільнено з в’язниці та зняті з нього всі обвинувачення. З часом Сигнатовичі перейшли на своє обійстя і знову піклувалися про сімох євреїв. До приходу радянських військ конспірацію вже зберігали більш вдало і таким чином всі врятувалися. А для маленької Валерії ці люди стали ніби татками і мамами, вини дуже її полюбили і всіляко бавилися з нею.
В 1945 році двоє з євреєв, Клара Райх і Ісидор Цейлер виїхали до США, а решта 5 чоловік – до Ізраїлю. Всі вони протягом всього життя переписувалися з Франкою та Каролем Сигнатовичами, по можливості допомагали.
В 1991 році за ініціативи Клари Райх були зібрані всі необхідні документи, а потім подані до «Яд Вашем» – так би мовити, ізраїльського Інституту пам’яті.
Довідка: Яд Ваше́м (івр. יד ושם, також Яд ва-Шем; Голокосту Мученикам і Героям Пам’ять і Шана) — ізраїльський національний меморіал Катастрофи (Голокосту) та Героїзму. Розміщений на західному схилі гори Герцля в Єрусалимі, на висоті 804 м над рівнем моря, поряд з Єрусалимським лісом. Меморіал був заснований в 1953 році рішенням Кнесету з метою увіковічити пам’ять про євреїв — жертв нацизму в 1933—1945 роках та про зруйновані єврейські общини.
Того ж року на засіданні вказаної організації було визнано Сигнатович Кароля і Франку Праведниками народів світу і присвоєні їм відповідні звання, але так як вони були за національністю поляками, то їх визнано Праведниками польського народу. Повідомлення про це було надіслано і на Україну, саме пані Франці.
Довідка: Праведники народів світу – в світському житті термін використовується державою Ізраїль для відзначення неєвреїв, які ризикували життям під час Голокосту, щоб врятувати життя євреям від знищення нацистами. Також часто світська нагорода перекладається українською просто Праведники світу. В 1953 році під юрисдикцією Верховного Суду Ізраїлю було створено комісію, в обов’язки якої входить надання почесного звання «Праведника народів світу». У своїй роботі комісія керується певними критеріями, скрупульозно вивчаючи всі документи, свідчення тих, хто вцілів, та інших очевидців, оцінює історичні обставини й ризик для рятівника, на підставі чого вирішує, чи відповідає той чи інший випадок необхідним критеріям.
У 2018 році після смерті батьків п. Федір Шелепило з власної ініціативи вирішив відвідати меморіальний комплекс в Єрусалимі. Там його визнали як онука Праведниці народів світу Франки Сигнатович, диплом про те і медаль чоловік отримав тоді ж.
19.04.1946р. Пересильний табір в Німеччині. Зліва на право: друга Клара Райх, третій Ісидор Зелер(до речі, в Микулинцях на його очах нацисти забрали двох його дочок, яких він більше ніколи не бачив). Фото надане Ф. Шелепило.
Сигнатович Франка і її дочка Валерія. Фото надане Ф. Шелепило.
Федір Шелепило в Єрусалимі біля меморіалу з дипломом та медаллю. Фото надане Ф. Шелепило.
Переклад диплому п. Ф. Шелепило. Фото надане Ф. Шелепило.
Переклад диплому п. Ф. Шелепило. Фото надане Ф. Шелепило.
Вид на частку меморіалу. Фото надане Ф. Шелепило.
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Фото з мережі Інтернет
Віктор Аверкієв, Леон Городиський
