Коли з’явилися перші сиротинці? Чому у стародавньому Римі не було дитячих будинків? Що спонукало розпочати процес деінституціоналізації? Розповідаємо нижче.
Факт 1
Перегляньте також:
- У Львові від отруєння грибами померла дворічна дівчинка з Тернопільщини
- У Тернополі розшукали хлопчика, який зник під час прогулянки з матір’ю
У стародавньому Римі ймовірно не було сиротинців, оскільки в державі існувала традиція усиновлення. У той час велика сім’я була розкішшю. Тому для багатодітних сімей і сімей в яких не було дітей чоловічої статті усиновлення часто було єдиним рішенням. Август, перший імператор Римської імперії, можливо, є найвідомішим прикладом усиновлення в стародавньому Римі.
Факт 2
Коли виник перший притулок для сиріт достеменно невідомо. Перші згадки з’являються у VIII столітті. Наприклад, у Мілані такий притулок виник у 787 році. За іншими даними, один із перших дитячих будинків, схожий до сучасних, відкрили у 1434 році в місті-державі Дубровнику, що існувало на узбережжі Адріатичного моря до 1808 року. Причиною поповнення притулків часто була бідність та неспроможність батьків забезпечувати дітей.
Факт 4
У Північній Америці часто-густо притулки служили доповненням до діючої на той політики асиміляції корінного населення. Наприклад, канадські уряд та церква проводили політику «культурного геноциду» проти аборигенів країни протягом усього ХХ століття. Згідно із дослідженням, повідомляє The Guardian, приблизно 150 000 дітей були насильно вилучені зі своїх сімей і розміщені в інтернатних закладах.
«Ці заходи були частиною послідовної політики асиміляції аборигенів як окремих народів в канадське суспільство проти їх волі», – йдеться в дослідженні.
Факт 5
Вперше у Російській імперії питання влаштування дітей-сиріт під час правління царя Михайла Федоровича (XVII ст.). Архімандрит Нікон відкрив сирітський дім у Новгороді. В 1706 році перший притулок для незаконнонароджених малюків відкрили у Холмово-Успенському монастирі.
У період розвитку капіталізму в Російській імперії значно зросла кількість дітей, народжених поза шлюбом, від яких відмовлялися матері. Як правило, такими матерями були молоді селянки, які приїздили до міст і працювали служницями. Подальшому розвиткові інтернатних закладів в імперії сприяла армія, куди призивали на 25 років. Якщо працюючі матері не могли самостійно доглядати дітей, батьки яких були в армії, цих дітей відправляли до військових інтернатних закладів. Не зважаючи на жахливі умови перебування у цих закладах, така система діяла аж до Першої світової війни зокрема і на теренах України.
Факт 6
Деінституціоналізація закладів інституційного догляду і виховання почалася в середині XX століття після низки скандалів, зокрема в Румунії. Згодом , що в притулках не всі діти насправді були сиротами. Часто-густо їх туди віддавали батьки, піддаючись тиску тогочасної суспільної свідомості і пропаганди. У США процес деінституціалізації відбувався між 1941 і 1980 роками завдяки закону про соціальне забезпечення 1935 року, який не дозволяв вилучати дітей із сімей виключно через бідність.
Матеріал підготовлений в рамках проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», який реалізується Міністерством соціальної політики згідно з Угодою про позику між Україною та Світовим банком.
Упродовж 2019 – 2020 рр. консорціумом організацій у складі Oxford Policy Management Limited (Велика Британія), Міжнародної благодійної організації «Партнерство «Кожній дитині» Україна, COC Кіндердорф Інтернешнл та Українського фонду «Благополуччя дітей» будуть надаватися консультаційні послуги з розробки та впровадження Регіонального плану стосовно збільшення обсягів надання послуг з догляду на сімейній основі (реформування інтернатних закладів для дітей) у Тернопільській області.
Ситуація в Тернопільській області є мікромоделлю масштабної проблеми інституційного догляду дітей по всій Україні. В області проживають майже 200 тисяч дітей. Серед них 4,6 тисячі – це діти з інвалідністю, а понад тисяча – діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Станом на початок 2019 року в Тернопільській області діє 19 закладів інституційного догляду і виховання, в яких цілодобово перебувало 1248 дітей, з яких 90% мають батьків, котрі не позбавлені батьківських прав.
Численні наукові дослідження щодо раннього розвитку дітей вказують на те, що перебування дітей до 3-х років в інтернатних закладах навіть відносно короткий проміжок часу може негативно вплинути на їхній розвиток та поведінку в дорослому віці.
Відповідно до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, основною метою реформи є зміна системи інституційного догляду та виховання дітей на систему, яка забезпечує догляд і виховання дитини в сімейному або наближеному до сімейного середовищі. Досягнення мети можливе через розвиток соціальних послуг підтримки сімей з дітьми у складних життєвих обставинах і запобігання необхідності влаштування дітей до інтернатних закладів, активізацію подальшого розвитку альтернативних сімейних форм влаштування для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки та безпосередню трансформацію інтернатних закладів і створення на їх базі нових послуг для громади.
