Якраз на порі літо, то ж чому б не здійснити ось такий цікавий екскурс? Пізнавальний і повчальний. Адже, як виявилось, багато в чому нам варто повчитися у предтеч.
Спершу був намір вдатися до екскурсу в часі років так, на сто назад. Щоб, як мовиться, і для круглого рахунку, та й цікаво ж.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Але… Ілюстративний матеріал, який вдалося розшукати, дещо ствердив, дещо – відсунув у часі на пізніший термін. Однак відстань принаймні в шість десятиліть все ж витримано.
Що зазвичай принаджувало чортківчан, які прагнули відпочивати? Відповідь незворушна: здебільшого річка, її береги. Адже лежить наше містечко в прекрасній улоговині над тихоплинним Серетом. Та ще й омиває він Чортків у формі підкови!
Здавна принаджував містян чортківський пляж. Благо, колись він існував і слугував за найголовнішу відпочинкову локацію.
На одному з фото чітко проглядається міський пляж зі встановленою поміж рослинності відпочинковою альтанкою. На іншому внизу в кутку – руїни оглядового майданчика, який згодом буйно заріс чагарниками.
На березі Серету наші предки призначали побачення. Траплялося, зустрічалися спонтанно і – закохувалися. Відпочивали сім`ями чи то компаніями. Влаштовували ділові зустрічі – для якихось перемовин.
Залюбки бавилась галаслива малеча. З цією метою десь в роках 50-60 минулого століття навіть обладнали дитячий жабенятник!
Молодь, зазвичай творчого складу характеру, влаштовувала пленери.
Пані й панянки чи то занурювалися у річкові хвилі, чи каталися мостами на велосипедах.
Благо, й мостів у Чорткові через Серет – кілька. Як стверджують ті ж ілюстративні джерела, були навіть прогулянкові кладки через річку!
Вулиці Надрічній за одну зі сторін слугувала вимощена каменем, з ошатною огорожею набережна. Тож на вулиці стояла будка з морозивом і лавочки. Ось так.
Та все ж Чортків – не курорт. І якщо містян вабив приємніший клімат чи більше атракцій для відпочинку, вони залюбки подавалися до близьких Заліщиків. Або й далі.
Задля цього теж трохи менше, як сто років назад, через залізничну станцію Чортків курсували швидкісні люкс-торпеди австрійського виробництва. Їх називали диво-машинами – адже вони долали відстань між Тернополем і Заліщиками лише за дві з половиною години.
Ті автомотриси або рейкові автобуси мали аеродинамічну форму і відсутність паротяга. Тобто звичного для потяга диму майже не було, і це вже радикально відрізняло «торпеду». А ще – вабило проїхатися нею. Ну чим не відпочинок?
Тому «люкс-торпеда» була еталоном швидкості, комфорту і шику.
Відповідно й залізнична станція Чортків, хоч-не-хоч, а таки долучалась до відпочинкових атракцій. Хоча б дотично. Та й сама по собі вона приваблювала для відвідин панів і панночок, які залюбки прогулювалися старим Чортковом та Долішньою Вигнанкою.
Відкрита, до слова, станція Чортків 1896 року. Хоча перший потяг курсував нею значно раніше – 1885-го. Така оказія стала для міста і містян справжньою подією.
Фотоілюстрації почерпнуто з досьє дослідниці історії Чорткова переважно у фотознімках Вікторії Пахолюк та інших краєзнавчих джерел. А відео – з польських хронік 30-х років. Сподіваємось, їх дедалі більшатиме.
