Тернопіль торік енергійно взявся наводити лад у розміщенні вивісок. Прикметно, що в цій справі злилися воєдино бажання і міської ради, і громадськості. Бо ж усі зійшлися у спільній думці: засилля хаотично розміщених вивісок в історичній частині обласного центру та на фасадах будинків псує загальний вигляд міста. Ініціювали створення робочої групи, яка мала напрацювати нові єдині правила й норми розміщення вивісок, удосконалити вимоги до дизайну, естетичного оформлення. До її складу, крім представників міської ради, запросили підприємців, громадських активістів, архітекторів, дизайнерів, рекламістів тощо.
Із торішнього червня з’явилися перші рішення виконавчого комітету міської ради про демонтаж певних вивісок і рекламних засобів у Тернополі. Погодження зовнішнього вигляду вивіски, таблички ввійшло до реєстру неадміністративних послуг. Але тема вивісок, даруйте за тавтологію, висить і надалі. Наприкінці березня цього року до міської ради навіть подали петицію із пропозицією заборонити використовувати більш ніж одну вивіску на одну крамницю, а також не дозволити вішати чи клеїти банери на стінах або вікнах. Ідея зменшення візуального сміття в обласному центрі, як на мене, має опертися на міцний підмурівок і місцевої влади, і самих тернополян.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Але крім зовнішнього вигляду вивіски, важливе її змістове наповнення. Тарас Шевченко закликав українців і чужому научатись, і свого не цуратися. Нині перед кожним з нас широко відчинив ворота глобальний світ. А багато підприємців, торгівців ніяк не можуть позбутися комплексу меншовартості й називають свої підприємства, ятки чи крамниці, заклади неодмінно англійською або іншими мовами, лиш не українською.
Чужого навчаємося й справді. Але чи варто цуратися свого? Надто що українська мова у рідній хаті ще не посіла провідного належного їй місця. Погляньте на вивіски на тернопільських (і не лише!) вулицях, розважально-торговельних закладах — серце крається, бо вони переважно латиницею, і аби їх правильно прочитати, треба знати, якою мовою написані. У назвах часто повторюються передусім англійські конструкції на кшталт star, way, life, style. Невже вивіска For man звучить милозвучніше, ніж «Товари для чоловіків» чи просто «Для чоловіків» і викликає в покупця велике захоплення? Аж ніяк.
М’яко кажучи, мене це дратує. Як і те, що навіть на торговельних точках, де продають овочі й фрукти, теж домінують написи латиницею. Дехто воліє назвати готелі, кав’ярні, піцерії, бари, ресторани, житлові комплекси, торговельні та інші заклади іншомовними словами або виводить на вивісках назви закордонних міст чи провінцій. І вже цілковитий нонсенс: у Тернополі взялися зводити новий мікрорайон Беверлі Гіллз.
Тут мала б вагоме слово сказати міська рада. Якби український топонім чи просто рідне слово визначали назву нової частини міста, хіба це було б не до ладу, ганебно, недоречно? Навпаки.
Здається, дбати про вивіски іноземною мовою дозволено хіба тим, у кого офіційно зареєстровано торгову марку. Не треба забувати, що ще 2015 року депутати Тернопільської міської ради ухвалили звернення до Верховної Ради щодо дотримання державної політики під час оформлення вивісок. Адже парламентарії так і не спромоглися на законодавчому рівні чітко окреслити вимоги для застосування виключно державної мови під час оформлення вивісок. Хоч у Тернополі внесли зміни у правила благоустрою, за якими рекомендовано писати вивіски українською, а в червні 2016 року на сесії міськради ухвалили заборону розміщувати інформаційні вивіски, в яких використано слова «Росія», «Російська Федерація», «Москва» й похідні від них слова та словосполучення.
Але, схоже, караван іде, а власники вивісок й надалі вправляються в іншомовних назвах. І виходить, як сказав один із поетів, «усе, що бачиш, не є рідним, вкраїнським, народним».
Панове бізнесмени, торгівці, владні структури, все-таки свого не цураймося. Іноземному туристові чи покупцеві буде цікавіше завітати до закладу зі справжньою українською назвою. Адже це унікальність, яку він прагнутиме зусібіч пізнати: що криється в назві, яке обслуговування, як, зрештою, любимо рідну мову й материзну.
