Тема Голокосту завжди була актуальною в світі, такою ж залишається і сьогодні. Хоча з часу страшної трагедії пройшло вже більше сімдесяти років. Україна – одна з держав у світі, де безчинства фашистських нацистів проти євреїв та людей інших національностей чинилися упродовж тривалого часу. За даними Вікіпедії, за період від 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 3 000 000 цивільних осіб (українців та представників інших етносів), з яких близько 900 000 євреїв.
Історик Андрій Руккас так казав про цю трагедію: «У кожному великому селі є свій маленький «Бабин Яр».
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Свої «Бабині Яри» були у всіх регіонах України, у кожному місті.
Історія єврейської трагедії на Борщівщині почалася із створення гетто у квітні 1942 року (за даними Вікіпедії). Воно діяло до липня 1943 року і налічувало близько 4 тисяч осіб. Майже усі були розстріляні протягом цього часу у різних місцях району.
Найбільше євреїв нацисти знищили на окраїні міста, дорогою в село Верхняківці. Це сталося 19 квітня 1943 року . У радянські часи саме на цьому місці збудували стадіон. Пізніше все ж встановили пам’ятник жертвам борщівського єврейського гетто, на якому викарбуваний напис: «Перехожий, зупинись на мить! У цій братській могилі поховані тисячі євреїв – мешканців Королівки, Борщева, Скали-Подільської, Озерян, Мельниці-Подільської та Кривче, закатованих фашистами в 1941–1943 роках. Помолися за їх душі, щоб такого ні з ким ніколи не повторилося».
Промовистою є й історія євреїв із села Королівки, яка уже в наші часи лягла в основу документального фільму «Немає місця на Землі».
Гнані і переслідувані нацистами, рятуючи себе і життя своїх дітей, 38 євреїв впродовж 344 днів переховувалися від німецьких катів у печері священика (тоді її називали Попова яма, сьогодні – «Оптимістична»), вхід у яку пролягав через колодязь, що був неподалік від села Королівки. Серед тих, кому вдалося врятуватися у підземеллі – немовля і 75-річна бабуся.
«Озерна» досі зберігає сліди перебування тут цих людей.
Неймовірна історія виживання 38 євреїв описана у публікації Пітера Лейн Тейлора “Під землею”. Стаття була опублікована в популярному американському журналі “Рідерз дайджест” ще в квітні 2005 року.
У цьому контексті дуже важливою і зворушливою є тема порятунку переслідуваних євреїв українцями, простими жителями сіл і містечок.
Чотири тисячі українців удостоєні звання «Праведник народів світу» за врятовані життя чоловіків, жінок, дітей єврейської національності.
«Праведник народів світу» – офіційне звання, надане людині, яка ризикувала власним життям заради порятунку євреїв у період Голокосту. Звання присуджує Національний Меморіал Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем» (Єрусалим, Ізраїль).
Нещодавно Оксана Ундерко, вчитель історії зі Скали-Поділької, показала мені перекладену частину книги “Скала на річці Збруч”. Книга була видана в Тель-Авіві у 1973-му і перевидана у 2010-му році.
У ній – уся історія селища (за тодішніми документами – містечка) Скали-Подільської у ті жахливі роки, яку описав Макс Мармельштейн (Вайденфельд). Хоча вона не відображає всієї картини порятунку євреїв вцілому у районі, зате розповідає про героїзм людей окремо взятого містечка і доводить, що у страшну добу аморальності і бездушності залишалися ще люди з дивовижною мужністю й найкращими людськими рисами.
За словами пані Оксани, яка уже давно досліджує цю тему, у Скалі-Подільській нацистами було вбито 1561 єврея, ще 90 чоловік було відправлено до різних таборів за кордон, а вижити пощастило лише сорока людям єврейської національності.
Через багато років, уже сивочолі жертви фашистів, напишуть у своїх мемуарах зворушливі слова про те, що у цій жахливій трагедії втратили все, окрім життя, яке їм врятували своєю жертовністю українці.
Саме цих сорок людей були врятовані завдяки мужності і сміливості корінних жителів селища.
Ось імена цих відважних людей з великими серцями.
12 євреїв зі Скали_Подільської врятувало подружжя Стефки і Антошка Атаманюків.
Переховувались вони з літа 1943 по початок квітня 1944 років всі дванадцятеро були заховані по горищах як родини Атаманюків, так і їхніх родичів.
Батор Олександр – український селянин, що жив у старому районі Скали-Подільської з дружиною і двома дітьми, врятував Авраама Трейсі та його брата Менделя Ринґеля, ховаючи їх на своєму горищі з листопада 1943 по березень 1944 років.
Бабійчук Федорко і Параска – добра і ніжна українська пара, що проживала в скромному будиночку в селі Гуштин, на північному заході від Скали-Подільської, врятували життя Беришу Вайдберґу, його доньці Люсі Поллак і Хаїму Бреттлеру. З жовтня 1943 і до кінця березня 1944 років всі троє переховувалися на горищі над їхнім сараєм.
Мартюк Петро і Агафія – визначна українська пара, врятувала життя Ґедальї Лахману. З початку осені 1943 року по кінець березня 1944 року Лахман переховувався у хліві родини Мартюків.
Скавінський Владислав – польський селянин разом зі своєю дружиною українкою Катериною та тещею Марією Капацілою проживали у невеликому будинку в районі старого селища з трьома дітьми. Вони врятували єврейську родину з шести чоловік.
Сидір Соколовський – польський селянин, котрий жив у крихітному селі Трійця недалеко від Скали-Подільської, врятував від нацистів родину Ґоттесфельдів: Бенжаміна Ґоттесфельда, його дружину Шейнсі, двох дітей – Фаню і Артура з червня 1943 по березень 1944 років.
Мунця Угринська – скромна одинока полячка, котра жила у невеликому сільському будиночку на околиці селища разом зі своєю матір’ю. Вчинила два неймовірних акти співчуття і мужності, простягнувши рятівну руку двом відчайдушним єврейським дівчатам – Гайслер Фріді та Шехтер Енті.
Олена Ковалишин (уроджена Мартюк) – походила з відомої в Скалі-Подільській родини, порятувала в часи Голокосту Макса Едельштейна і його батька Шолема.
Радчук (ім’я невідоме) – бідний український лісник, який жив зі своєю дружиною в будиночку посеред лісу. Це ще одна мужня людина, яка заслуговує на прихильну згадку. Автор розповідає про нього з особливою теплотою, адже йому самому довелось переховуватися в українця.
«З листопада 1943 по березень 1944 років двадцять восьмеро нас ховалися в підземному бункері в лісі, в декількох милях від будинку Радчуків. Протягом усього періоду Радчук був єдиним надійним джерелом хліба, який пекла його дружина для нас», – пише він у спогадах.
Двоє із цих людей – Олена Ковалишин і Олександр Батор удостоєні звання Праведника народів світу.
Автор описує у книзі багато щемних подробиць, від яких сльози навертаються на очі. Не всі, звісно, були готові допомогти, але ті, які на це пішли, ризикували не лише своїм життям, але й життям родичів. Мізерний кусень хліба ділився ще й із чужими людьми.
За переховування євреїв нацисти карали винищенням цілої сім’ї рятівника. Про це сповіщали численні листівки на вулицях, офіцери СС регулярно навідувалися з перевірками.
Завершує автор розділ такими рядками:
«Талмуд вчить нас: « Хто врятує одне життя, врятує увесь світ». Перефразовуючи це прислів’я Талмуда, наважуся сказати, що українці та поляки, які врятували десятки євреїв Скали, ніби врятували «багато світів» – світів наших дітей, онуків і незліченних майбутніх ненароджених поколінь. Нехай їм же буде пам’ять і благословення навіки!».
Титульна сторінка книги «Скала на річці Збруч». Фото: Оксана Ундерко
Ірина Мадзій
