— Мені багато хто казав, що це щось новеньке — чоловік на касі продуктового магазину. Перш ніж прийти сюди на роботу, півроку був покупцем. Коли побачив оголошення про пошук продавця, пішов влаштовуватися, — розповідає рокер — 26-річний Андрій ВАКУЦ. Дев’ять місяців служив на Донбасі. Торік у серпні почав працювати продавцем продуктового магазину “Джерело” в Тернополі, – пише Газета по-українськи.
Андрій Вакуц сидить за касовим апаратом. У вусі має срібну сережку. На пальцях — срібні персні. На правій руці тату — великий смайлик, що нагадує череп.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
— Маю сім татуювань, — каже він. — На лівій руці набив абстракцію, подібну на сонце, на шиї — штрихкод. Першим тату став тризуб на грудях. Зробив його у 16 років. Зайшов у гості до друга, який починав займатися татуюваннями. Він жалівся: “Треба якось пробувати. Та немає на кому”. Я зголосився.
До каси підходить жінка. Купує дитячу листівку з мотоциклом за 5 грн. Андрій дякує за покупку.
— Намагаюся бути ввічливим із покупцями, — продовжує. — Для мене всі вони однакові. Намагаюся не конфліктувати. На межі зриву буваю лише з випившими клієнтами. Таким одразу показую на вихід.
До каси підходить чоловік середніх років. Розраховується за ковбаски, подібні до мисливських.
— Мені ще лишили таких? — говорить Андрій.
— По-моєму, є. — відповідає чоловік. — Їх вигідно купувати: кинув у машину і маєш, чим перекусити. Влітку по тижню з собою возив — не псувалися.
У коридорі магазину на стенді висять фото людей, які крали товари. Їх зробили з камери відеоспостереження.
— Крадуть переважно продукти, — каже Андрій Вакуц. — Ховають під одяг. Роблять це підвечір, коли у черзі стоять багато людей. Відеокамера є, але ж вона за руку не зловить. Вчора був у магазині із напарницею Ольгою Євгенівною. Зайшла ефектна молода дівчина з рудим волосся. Ходила по магазину й роздивлялася, де висять камери. З Євгенівною уважно за нею слідкували. Нічого поцупити не змогла, хоч приходила саме для цього.
— Мінус у роботі лише один — треба висидіти на одному місці 15 годин, — продовжує. — Мені це важко, бо непосидючий по натурі. Щоб якось це компенсувати, практично перестав їздити маршрутками, ходжу пішки. На роботі рятує спілкування з людьми. Із постійними покупцями завжди жартую.
Чоловік замовляє каву. Андрій обслуговує покупця. Після цього робіть напій і собі. Пригощає гарячим шоколадом. Просить напарницю його підмінити. Сам надягає куртку-косуху і виходить на вулицю. Запалює сигарету.
— Цю куртку купив 2015 року, — розповідає. — Саме збирав гроші на відпочинок у Карпатах, коли зайшов у магазин і побачив її. Стояв хвилин 20 і думав, що вибрати — куртку чи поїздку. Взяв у продавщиці номер власника — знав його. Подзвонив: “Дядя Толя, рятуйте. І куртку хочу, і в Карпати поїхати. Що робити?” Сказав, щоб лишив кілька гривень завдатку. Куртку викупив, коли повернувся з відпочинку. Любив кататися в ній на байку. Продав його, коли їхав на Донбас. Гроші потрібні були на амуніцію. Купив бронежилет, розгрузку, наколінники.
Андрій Вакуц пішов на війну 2015-го. Служив у 5-му батальйоні Добровольчого українського корпусу.
— Спочатку старшиною, потім — замкомандира роти. Були моменти страху, бо тільки дурень не боїться помирати. Коли вперше нас зненацька застала диверсійна група, в мене почалася паніка. Не знав, що робити. Але потім врятували навички, доведені до автоматизму. Схопився за кулемет і почав стріляти.
Після повернення найважче сприймав байдужість людей. Бувало казали: “Ми вас туди не посилали”. Коли чують, що був на війні, вважають, що якийсь не такий.
Якось на Театральному майдані в навушниках чекав друга. Поруч комунальники стригли газон. Раптом один із них почав кричати й активно жестикулювати руками. Скинув навушники, коли він підійшов до мене. Чоловік горланив: “Маладєжь безалаберна. Вас всіх треба в армію відправити”. Показав йому посвідчення учасника АТО, і він на очах помінявся. Коли розказав йому трохи більше, він уже сидів біля мене і мало не обіймав. Казав: “Вибач, я ж не знав”.
Андрій Вакуц родом із Теребовлі. У Тернополі орендує квартиру неподалік роботи. За фахом — оператор комп’ютера і діловод.
— Думав здобути вищу освіту, — каже Вакуц. — Хоч за результатами тестів ЗНО проходив на бюджет, у приймальній комісії сказали: “200 доларів плати одразу, 300 — потім”. Якщо вирішу вчитися далі, то тільки по військовій спеціалізації.
Автор: Наталія ЛАЗУКА, фото: Наталія ЛАЗУКА
