Той, що хитається, – «rock», і перекочується, – «roll»! Рок-н-ролл! Кажуть, що цей музичний термін було взято з лексикону мореплавців, які такими словами визначають характерні рухи корабля під час виходу в море. Хоча чому б тут не згадати і про танцювальні «па» – «хитатися» та «крутитися», які супроводжують таку музику й чудово відповідають її швидкому, енергійному, бадьорому настроєві?! Однак не будемо зараз заглиблюватися в тонкощі етимології. Просто констатуємо факт – Містеру Рок-н-роллу, незважаючи на всю його зовнішню активність та бадьорість, цими днями, у 2019 році, виповнюється 65!
Чому цими днями? Та тому що таким він є, цей шанувальник змін, руху, темпу, «тусовки», «сейшену», захоплення і овацій, свисту і шуму, відмови від загальноприйнятих норм та правил, прихильнику свободи і щирого прояву емоцій, – рок-н-ролл! І як можна хотіти конкретики з хронологією, якщо навіть у імені його все так невизначено – все крутиться і перекочується!
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Тому зовсім не дивно, що й свій День народження рок-н-ролл не міг зробити якось нормально, призначивши певну, конкретну дату, а взяв і розтягнув собі святкування на два дні. Саме тому вже купу років поспіль його віддані друзі та прихильники не можуть прийти до консенсусу, коли ж піднімати келих шампанського за, так би мовити, здоров’я, життя і процвітання рок-ролу – 12 чи 13 квітня.
Такі вагання – як розповідає перша рок-н-рольна легенда, пов’язані з датою, коли ж саме американський музикант Білл Хейлі записував першу пісню у цьому стилі – «Rock Around the Clock». Одні джерела стверджують, що Біллі зробив це 12 квітня 1954 року ввечері, а інші кажуть, що запис затягнувся до ночі, відтак дванадцяте квітня вже плавно переросло в тринадцяте. І тут, до речі, не посперечаєшся. Така річ, як «вечір переходить в ніч», а ти працюєш в студії, сидячи собі у повністю закритій від оточуючого світу, без вікон і денного світла звуконепроникній кімнаті, у товаристві друзів та однодумців, на годинник не дивишся, граєш власну, вистраждану безмежними годинами репетицій і творчих пошуків пісню. Тут ще й барабанщик раптом вигукує «Зачекайте всі, я придумав геніальну «збивочку». Всі слухають, погоджуються – справді, геніальна! І ще раз, вже з новою збивочкою, виконують черговий варіант! А тут і гітарист долучається: «Стоп, а як вам такий «солячок»?!» Всі слухають, – справді, крутий! І дружно працюють над ще однією, новою версію, – і зі збивочкою, і з солячком!
Отже, очевидно, з процесом запису все зрозуміло. А якщо повертатися до самої пісні «Rock Around the Clock», то навіть у її назві все маніфестує, що однозначності тут немає і бути не може. Це зовсім не якась там «I love you, baby», хоча й тут щодо значення слова «бейбі» можна посперечатися, але не будемо зараз про це. «Rock Around the Clock» перекладають, як «рок цілу добу» (більш літературно українською, очевидно, це звучатиме, як «рок цілодобово»). А от щодо довільного перекладу, тут і справді можна погратися словами, трактуючи цю фразу і як «рок довкола годинника», і як «рок цілий день»…
Але, чесно кажучи, хоча якась відправна точка має бути, вважати тільки 12 чи то навіть 13 квітня офіційною датою народження такою музики було б не дуже достовірним історично. Вона викристалізовувалась, створювалась, вишуковувалась та «вигравалась» у США традиційним методом проб і помилок як зі сторони музикантів, так і публіки, ще з 1940 років. Змішуючи ритм-н-блюз, бугі-вугі, кантрі, госпел, джаз, білі і чорні музиканти американського Півдня намагалися дійти до якогось консенсусу. І на той час таки дійшли, про ще яскраво свідчить музика і того самого «першовідкривача», співака і гітариста Білла Хейлі, і безмежно талановитого, харизматичного, солодкоголосого Елвіса Преслі, якого взагалі називають «Королем рок-н-роллу», і співака та геніального піаніста Джері Лі Льюіса, того самого, який запалив для усіх «великі рок-н-рольні кулі вогню», який час від часу й досі записується і дає концерти, і Бадді Холлі, і Літла Річарда, і Чака Беррі, і Роя Орбісона, і Рея Чарльза, і багатьох-багатьох інших, чиї голоси й досі живуть на старих рок-н-рольних платівках.
Неможливо не згадати, що власне музичний термін «рок-н-рол» придумав радійщик – радіо-ді-джей з Клівленда Алан Фрід, який зробив чимало для популяризації цієї музики. Хоча що тут говорити – радіо це взагалі штука, яка просто зобов’язана популяризувати нову музику, тим більше таку – якісну, яскраву, світлу, позитивну, енергійну. І той самий Алан Фрід, який працював ефірі під псевдо «Moondog», вів щотижневу радіо програму, що мала назву «Moondog’s Rock And Roll Party»…
А що було далі? Рок-н-рол потрапив до Європи і став змінюватись, звучати по-новому, відповідати часу, який біг собі й далі вперед, шукати нові музичні відповідники того, що відбувалось у світі, експериментувати зі звуком та манерою гри, з інструментами та вокалом.
Отже, потім були всі вони – «метри», символи, ідоли, вчителі і практики, світочі та «прожектори» рок-н-рольної музики: на початку 1960-х – ліверпульська четвірка «Бітлз» («The Beatles»), які винайшли поп-рок і запустили в світ епідемію «бітломанії», та потужно-технічні їхні колеги «Rolling Stones», які все шукали, що б їх могло врешті задовільнити чи то надати «satisfaction» (хоча й буквальний переклад їхньої назви «камені, що котяться, тобто, roll, багато про що говорить), у 1970-х – «Pink Floyd», «Deep Purple», «Led Zeppelin», «Black Sabbath», які придумали психоделічний рок, потім «виїхав» на мотоциклі на сцену панк-рок із «Sex Pistols», «The Clash», «Stooges» та «Nirvana». І так далі по історії рок-музики, бо, як вже всі зрозуміли, слово «рок» тут є визначальним, як та скеля, кам’яна брила, гора, яку неможливо оминути чи просто переступити у пошуках чогось нового та іншого…..
І все це назване вище теж рок-н-ролл, – запитає хтось? Справді, не погодитись із цим дуже вагомим запитанням важко, бо досить складно порівняти «Nirvana» з їхньою «Smells Like Teen Spirit» зі, скажімо, тим самим Елвісом Преслі та його «Love me tender». Але тут вже вирішувати кожен має сам. Просто він таким є – різним, непередбачуваним, експресивним та емоційним, часом навіть нервовим і нестриманим, але при цьому веселим, динамічним, впевненим у собі і позитивним, той «хиткий і верткий», Містер Рок-ролл, який, незважаючи на свій вже досить поважний вік, ще досить добре виглядає – носить темні окуляри, сині замшеві черевики, жовто-канаркового кольору піджак і традиційно начесує догори кок, хоча, тс…. – можливо, сивину все-таки підфарбовує…
З Днем рок-н-ролу вас, дорогі рок-н-рольщики! Щасливого подальшого плавання Тобі, кораблю під назвою «Rock-n-roll», на хвилях музики, які собі хитаються та крутяться, і у шторм, і в штиль, і вдень, в гарну сонячну погоду, і вночі, під зорями, коли на воді так романтично виблискує та переливається сріблом місячна доріжка…
Олена Лайко
