Український телеведучий та гуморист Сергій Притула ніколи не залишався осторонь суспільно-важливих подій, які стосуються України та самих українців. Цього разу Сергій написав пост-роздум про прийдешні вибори-2019.
Публікуємо мовою оригіналу:
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
“Маховик передвиборчої кампанії набирає оберти. Мені, як очільнику «Вар’яти-шоу», це стало зрозуміло ще кілька місяців тому, коли зондуючи можливості промоції наших концертів у тих чи інших містах, ми наштовхувались на відсутність вільних рекламних площ на білбордах чи сітілайтах. Все що є, було зарезервовано під «політику».
Люди з якими я спілкуюсь на вулиці, в магазинах, в аеропортах і у особистих повідомленнях у ФБ, питають мене «за кого голосувати»? Я не відповідаю конкретикою.
З огляду на 2 причини:
1) Моя суб’єктивна думка не має бути орієнтиром. Принаймні, поки. Кожен має свою голову на плечах. Можливо в якийсь момент я і перейду до прямої агітації, але точно не на найближчих виборах і виключно у випадку, якщо я побачу того кандидата, програма якого буде варта репутаційних ризиків.
2) Я займаюсь волонтерською діяльністю. Ті підрозділи, які я забезпечую, напряму залежать від донорів, які перекидають мені кошти. А донори мають свої політичні вподобання. І як тільки я висловлю свою підтримку/осуд тій чи іншій політичній силі, коло моїх донорів звузиться до прихильників/противників тої політсили. Я вже це проходив, коли кілька років тому піддав критиці діяльність у парламенті ВО «Свобода», за яку колись мав необережність проголосувати. І, як людина, яка віддала свій голос конкретній політсилі, висловив претензії цій політсилі за низький ККД роботи у парламенті. Що я тоді тільки не вислухав у свій бік!!! Скільки людей мені написали, що більше мені коштів не перекинуть, бо я кончений. На мої запитання при чому тут Армія до моїх політичних вподобань, ніхто не панькався – ти не за нашого «вождя», то хрін тобі, а не гроші на Армію. Так я зрозумів, що Армія теж залежить від політики. Зокрема, від тримання язика за зубами, у моєму випадку. Найкумеднішою була переписка з чоловіком, який був на заробітках у Іспанії і нагородив мене почесним титулом «марікон», що перекладається, як «під…ас», бо я образив його улюблену партію. А потім колєга того чоловіка просив у мене грошей, посилаючись на те, що я знайомий з його колєгою))))!!!! Все як у анекдоті про Лєніна, якого в бані 2 рази мужик послав на три літери, а через 30 років вчителька казала дітям: «а зараз перед вами виступить чоловік, який 2 рази спілкувався з Володимиром Іллічем»!
Вся біда в тому, що нам знову доведеться вибирати з-посеред меншого зла. Усі кандидати правоцентристського толку, а до них я завжди тяжів душею і серцем у часи своєї бурхливої молодості і участі в певних політ структурах, всі вони спекулюють одними і тими ж меседжами. Навіть ліві за них ухопилися. Усі говорять про європейський курс. Про НАТО. Про боротьбу з корупцією і сильну Армію тощо. Але це дуже смішно слухати від людей, які роками чи десятиріччями складають кістяк українського політикуму.
Я не чую від кандидатів якихось притомних варіантів «дорожньої карти» повернення Криму. Від слова «взагалі». Тема Криму взагалі не стоїть в пріоритетах. Я не чую від кандидатів, як можна «розрулити» проблему копачів бурштину. А це реально проблема. І я переконаний, що вихід із ситуації є. Але факти беззубості силовиків і політиків у вирішенні цього питання заставляють задуматись про те, що більшості з них ситуація зручна. Я не чую жодного плану, як ми маємо швидко та ефективно реформувати суддівський корпус та прокуратуру, щоб у нас «діамантові прокурори», «автомобільні мажори», «депутати, які на відео займаються чистої води рекетом» і т.д., сиділи в тюрмах, а не давали інтерв’ю, розказуючи, що це не вони і, взагалі, це політичне переслідування. Я не чую глобальної стратегії повернення мільйонів українців із заробітків у Польщі, Італії, Чехії, Угорщині, Канаді, Франції, США, Німеччині, Британії, Австралії, чорт забирай, росії. Є якийсь план, як нам повернути мільйони працьовитих українців з певним експіріенсом і подальшою сплатою податків в Україні?!!! Я не чую тих, хто розкаже, як держава Україна буде дбати про українські громади закордоном: фінансування наших культурних осередків, шкіл, забезпечення літературою, викладачами української мови тощо. Я не чую заяв про те, як ми маємо зберегти Карпати від вирубки. Я не чую намірів унеможливити «кнопкодавство» у парламенті. Я не чую чесної заяви політика про те, що потрібно зробити ревізію власників посвідчення УБД в АТО, щоб відфільтрувати справжніх воїнів від засранців, які на 1 день приїжджали в Краматорськ і виїжджали звідти з «ксівою». Я дохрена чого не чую з того, що хотів би почути…
І, тим не менше, я буду максимально агітувати усіх іти на вибори. І президентські і парламентські. Я буду максимально закликати іти на вибори молодь. Молодь, яка, зазвичай, пасивна і, на жаль, часто ведеться на «гречку» не гірше, аніж пенсіонери. Моя подруга якось працювала на дільниці на території студмістечка, де на виборах мера Києва аномальну кількість голосів набрав кандидат, який керував столицею, коли ці студіки були ще тальком пересипані! Деякі потім чесно зізнавались, чому проголосували саме за цього кандидата. І там не було свідомого вибору.
Кожного разу зустрічаючись із студентськими активами різноманітних ВУЗів в Україні, я повторюю студентам, віком від 17 до 21, одне і те ж: Назару Войтовичу, який загинув на Майдані, було 17-ть. Устиму Голоднюку – 19-ть. Ваші ровесники віддали життя за те, щоб ви жили у іншій країні. У кращій країні. Кожного разу коли ви продаєте свій голос на виборах – ви плюєте на їх могили! Подумайте про це!
Я закликатиму молодь іти на вибори хоча б тому, що усвідомлюю: молодь не проголосує за тих, хто завмер в очікуванні реваншу. Молодь не проголосує за колишніх «регіоналів» і «комуністів». І це вже буде добре. А з іншими ми, дасть Бог, шляхом контролю громадянського суспільства якось дамо раду. І не важливо хто це буде: нині діючий президент, тьотя, яка говорить українською гірше, аніж та в.о. міністра, на яку вона «наїжджає», полковник, який не воював, співак, який колись міг бути корисним країні, але написав заяву про складання депутатських повноважень, чи гуморист, який посилає «у сраку» своїх майбутніх колег, паралельно відбираючи таким флешмобом відсотки у «скотиняки». Не бачу тих, кого б ми не подужали.
Заплануйте собі вихідний на день виборів. Реально треба!
Дякую за увагу.
Сергій Притула – одиниця електорату.”
