Відкритий лист священику Російської православної церкви Московського патріархату в Україні, митрофорному протоієрею Віктору Омельчуку, настоятелю храму св.вмч. Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району.
Всечесний отче Вікторе, з глибоким сумом довелося почути звістку про те, що в останню неділю, з амвону нашого сільського храму, Ви заявили, що десь створена, кимось, невідомо яка церква. Розумію, що в таке «глухе і віддалене від цивілізації» село Бриків до вас могла і не дійти, безсумнівно велика, і вельми радісна для всіх православних християн України звістка, а з центру вашої церкви в Москві, Вам цього не повідомлять. Хочу щоб Ви знали, що 15 грудня у Києві, в соборі Святої Софії, під головуванням представників Вселенського Патріарха відбувся об’єднавчий собор Православних церков України. З благословення його всесвятості Патріарха Варфоломія, створено єдину Православну церкву України та обрано її предстоятеля, митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
Неодноразово дискутуючи про перехід громади у Київський патріархат, Ви, здавалось мені, бачили перепону у невизнанні української церкви іншими помісними церквами. Тепер визнають, хоч не всі, але це справа часу. Стоячи в Києві на Софіївській площі та ділячись радістю з одновірцями з нагоди єднання православних християн, хотілося поділитися радістю і з Вами. Думав, нарешті піду на службу в наш сільський храм, де поминатимуть нашого українського предстоятеля, молитимуться за наше військо і державу. Але я чомусь завагався, не подзвонив, виявилось що недаремно…. Не потрібна Вам Помісна Православна Церква України. Нажаль… надіюсь поки що…
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Кажете, що ніхто не знає про те, що Ваш митрополит Сергій неодноразово відвідував столицю ворожої нам держави і зустрічався з її главою Путіном. Та ще і нагороду отримав, правда ще у 2013 році, та це нічого не міняє, «орден дружби» – нагорода від вбивці синів України, на груди самого митрополита вашої церкви, міг би вже й повернути, але ж ні, значить заслужив на службі в окупантів. Про Вашого митрополита Київського Онуфрія взагалі мовчу, не може бо постійний член синоду Російської церкви не бувати в тій же ворожій столиці, з нагородами від вбивць у нього – теж саме. Чи можливо вони їздили визволяти наших політичних в’язнів, прохали залишити у в’язницях себе замість них?
Говорите людям що ваша церква є українською церквою, як це вказано в статуті парафії. Та не треба зупинятися на одному парафіяльному статутові, глянемо статут самої «УПЦ», до чого тут назва, давайте прочитаємо зміст – весь статут пронизаний залежністю від російської церкви. В статуті РПЦ виділено окремий розділ – Українська православна церква, задекларована самостійність в управлінні – лише на папері. У диптиху православних церков також немає такої церкви як УПЦ. І зрештою, чому соромитися приналежності до канонічної православної Російської церкви, не розумію. Та й скоро прийдеться перейменовуватись, згідно внесених змін до закону, щодо організацій, центри управління яких знаходяться в столиці країни, визнаної країною агресором.
І наостанок, Ви є особою, що неодмінно залишиться в історії нашого села. Питання лише в тому, якою буде та історія. Для багатьох наших односельчан Ви вже є людиною, що зрусифікувала службу в нашому храмі. Що ж далі, слуга Москви? Посібник окупантів? Чи може справжній пастир? Священик, що рішуче перейшов на сторону свого православного українського народу? Вибір за Вами.
З повагою, і надією на єдність в Православній Церкві України
Ігор Золотун, с. Бриків, парафіянин храму Святого Преображення Господнього міста Шумська ПЦУ
