Ви ніколи не запитували себе, чому перед Андреєм завжди падає сніг? Бо він – частина містики нинішньої ночі. Замітає сліди за нечистою силою. Не вірите?
Ніч на Андрея починалася з дня. Дівчата кучкувалися і готуватися до ворожінь. Схвильовано прикидали, які збитки їм можуть зробити і ховали до хати все, що можна перенести. І… старалися потрапити потрібному хлопцеві на очі. Бо та, котрій першій сьогодні зроблять збитки, наступного року вийде заміж. Жінкам не вгодиш.
Перегляньте також:
- Тернопіль для ЗСУ: 275 військових отримали допомогу на реабілітацію у 2024
- День святої Анни: головний храм Тернополя збирає вірян на празник
Тим часом, чорти розв’язували найбільші мішки зі снігом і щедро засипали ним землю, поки не побіліє аби вночі було добре видно. Міг падати великий і лататий, ніби візерунки на кожній сніжинці промальовувалися вручну. або крУпка чи мУчка – мілкий і ще мілкіший.
Мілкий сніг падав за морозу і до світла здавалося, що він з потовчених діамантів, бо блищав різнокольоровим блиском так виразно, наче штучний. Навіть старе помело, від якого залишилася тільки ручка, ним змітали з взуття сніг, притрушене цим снігом, стояло приперте до стіни, ніби коштовний жезл.
У той день треба було приїхати до бабці в обід. Якщо пізніше, то нічого не встигав. Коли починало темніти, казав бабці, що йду до хлопців, а сам гнав до Старих Скоморох. Бо я знав, що вона теж приїхала зі Львова до своєї бабці.
Сніг грайливо блищав і рипів під ногами, зірки, великі і різнокольорові підморгували, мовляв, вперед, козаче. Вона вже зачекалася, а горошок, такі смоктальні цукерки, у кишені зіпрів. Але на небо тра було дивитися обережно, бо серед зірок десь ховалися очі чортів, які у ніч на Андрея уважно стежили за світом.
Збитків робити не хотілося. Чесно кажучи, я був щасливий, що пройшов, після безкінечних провалювань у зрадливу снігову гладь, після не менш зрадливо припорошеї ожеледі, я стояв перед хвірткою на її подвір’я, захеканий і мокрий.
“Але без збитків не можна” – нашіптував невеличкий чортик, який встиг примоститися у мене на плечі. Він мене і мого ангела тільки смішив. Я ж хотів просто підійти до неї відчути, як вона дихає. Але, якщо ти вже вплутався у цей рок-н-ролл…
Я вивернув старий дідів кожух, накинув на голову, з двох паличок приробив роги і постукав у вікно. Ніхто не зреагував. Тоді я знову постукав і для певності ще загарчав дуже стомленим голосом людини, у якої пересохло в горлі. “Давай ще!” – запищав чортик. Я глипнув на Ангела, але він лише підморгнув. Тоді затарабанив у вікно ще гірше і голосніше загарчав.
І в момент кульмінації вправ з надривання горла я почув удар по плечах. Чорт злетів головою у кучугур і смішно дригав ногами. Ангел трохи відплив у бік і саркастично посміхався. Удар повторився і за його силою я зрозумів, що то її дідо.
За законами логіки я мав втікати. Тому чорт чекав мене, сидячи на відчиненій хвіртці. Але хіба я прийшов сюди через величезне поле, минув два мости, аби зараз втекти. Я повернувся до діда обличчям і з ввічливо промовив:
– Добрий вечір. А … вийде?
– А то куда вона ще має йти, стричку? – Люто нервувався дідо. У мене з ним був мовчазний пакт про ненапад. Але підозрюю, що дідо не любив моїх вечірніх приходів, бо тоді мусів одягатися, запрягати коней і відвозити мене у сусіднє село.
– Ай, дзядзю, не кричіть! – Вибігла вона з хати. Схопила мене за руку і ми побігли на дорогу. – Ти мене зараз вкрадеш?
– Я маю зробити тобі збитки. – Чортик шепотів мені смикнути її за косу, але я досягнув з кишені упаковку “горошку” і поклав у її теплу руку..
“Смикай!” – Репетував мені чортик, але замість того наші обличчя наблизилися на такі відстані, що ми зрозуміли: без поцілунку не обійдеться. І від того трохи злякалися і застигли одне проти одного. Несподівано щось скрипнуло, я злякався, що вона забере обличчя і швидко поцілував її в губи.
Майже обпікся. Чортик знову стрибнув на хвіртку, закинув ногу на ногу і ображено спостерігав, за нами. Коли ми поцілувалися знову, він зістрибнув на землу і зі словами ” та ну вас”, в’яло пішов у ніч, замітаючи хвостом за собою сліди. Ангел показав мені піднятий до гори великий палець – все буде рок-н-ролл.
– Всьо-всьо! – буркнула до нас з подвір’я бабця. – Олькове вже тра до хати. Бабці вже і так певно переживають.
– То ще той Олько! Шибеник! – Воркотів її дідо, запрягаючи коней. Видно, що на цей вечір у нього були плани полежати у теплі, подрімати.
ми зайшли на подвір’я, а воно від снігу до світла блищало діамантами, тримаючись за руку. Мій ангел, схрестивши на грудях руки стояв на сходах. Трохи було лячно перед дідом і бабою, але ми мусили так зайти, щоби побачив її старший брат, який весь час з неї кепкував, що вона ще дитина.
Дідо закинув мене у сани, ніби мішок дорогої картоплі. З їддю, але обережно, вона передала мені повітряний поцілунок і відсипала в долоню трохи горошку. Ангел заскочив на сани, як виїжджали з подвір’я.
Вона підстрибуючи, махала мені папа, а потім повернулася до брата і показала йому язик. Братові було 15 і він майже не зреагував. По очах здавалося, що він чекав, коли все вляжеться, щоби піти за хату покурити.
Коні, фиркаючи з ніздрів клубами молочного пару, рвалися вперед, санки голосно шурхотіли, перед очима розкішно блищала густо всипана діамантами вечірня синь, у якій блимали жовтими очима вікна перших хатин. Дідо традиційно дрімав.
Звісно, що бабці запросили його до хати, були сто грамів і спогади про їх молодість. Я щасливо згадував недавні поцілунки. Ангел, який до цього сидів собі на припічку і грівся, заколисаний гудінням вогню у пічці, перелетів до мені. Сів мені на плече і прошепотів:
– Я ж казав. Будеш слухатися мене і життя стане рок-н-ролл!