Нині помандруємо до однієї із вершин Медоборів, на гору Богіт. Саме із нею пов’язана дивовижна знахідка, що вже друге століття збурює уяву археологів, етнографів, істориків, краєзнавців, зрештою, усіх, кого цікавить наше минуле, – пише Терен.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Велика знахідка маленьких пастушків
Отож, ступимо на зарослі стежки Медоборів, що поведуть нас у далеке минуле. Зокрема, до ймовірно, одного з найбільш унікальних та загадкових свідчень вірувань давніх слов’ян, про яке рівно 170 років тому дізнався увесь світ. Але й нині дискусії довкола нього не вщухають, породжуючи щораз більше запитань, аніж відповідей.
– Одного сонячного літнього дня 1848 року діти пасли худобу на правому березі Збруча, у долині Медоборів, поблизу села Личківці. Ця річка у ті роки була кордоном між Австрійською і Російською імперіями. І ось, дітлахи побачили, що з води стирчить …кам’яна чотирилика голова, увінчана великою шапкою, – розповідає історик-археолог, завідуючий відділом давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк.
– Зауважу, що того року, за архівними даними, літо було надзвичайно спекотливим, тому Збруч сильно обмілів. Так ось, пастушки побігли у село й повідомили дорослим про те, що побачили у річці. Згодом селяни за допомогою декількох пар волів витягнули знахідку на берег. Нею виявився довжелезний, майже триметровий кам’яний стовп. Під час цієї «операції» селяни почули гуркіт. Виглядало на те, що нижня частина знахідки, згодом названої Світовидом, або ж Збруцьким ідолом, обламалася.
– Власник села Личківці Костянтин Зборовський спочатку наказав розмістити ідола на території місцевого фільварку, а згодом подарував його графу Мечиславу Потоцькому. Він же перевіз кам’яний стовп у сусіднє село Коцюбинчики. А вже пізніше передав Збруцький ідол у Краківське Наукове Товариство разом з супроводжуючою документацією, яка містила коротку історію його знаходження, малюнок та детальний опис. Через п’ять тижнів подорожі з подільських теренів 12 травня 1851року ідола нарешті привезли у Краків. Він був розміщений в одному з будинків Ягелонської бібліотеки, що на вулиці святої Анни, 8, де і був виставлений для загального огляду. Там він перебував до серпня 1858 року, коли його перевезли у палац Любомирських. До 1950 року Збруцький ідол не був доступний для загального відвідування і огляду, – розповів Олег Гаврилюк.
Хто він, чотириликий кам’яний бог давніх слов’ян?
Так як же виглядає знахідка, яку 170 років тому розгледіли у Збручі галицькі пастушки? Історик-археолог Олег Гаврилюк дає, так би мовити, детальну «характеристику» Збруцькому ідолу.
– Він має вигляд кам’яного стовпа висотою 257 см. У горизонтальному перетині це – майже квадрат зі сторонами 29–30 см. Вага – понад 500 кг. Стовп поділений на три частини. Всі сторони ідола вкриті вирізаними фігурами.
– Вони створюють три групи зображень. Нижній ярус зображень до висоти 60 см у вигляді облич трьох чоловіків, двоє з яких зображені опущеними на коліна та з піднятими до гори руками. У середньому ярусі, висотою 38 см зображено чотири людських постаті на повен зріст, які тримають один одного за долоні. При чому, показані як дві чоловічі, так і дві жіночі фігури. У верхній частині ідола зображено чотири людські постаті на повний зріст висотою понад півтора метри. Вони мають спільну шапку з нижнім випуклим валиком.
Одне зображення у вигляді жінки, яка у правій долоні стискає ріг, направлений вгору ширшою частиною. Друге – також у вигляді жінки, яка тримає у правій долоні кільце. Третє, вже чоловіче, без ніг, але з шаблею або палашем і конем. Четверта фігура, на відміну від інших, без додаткових символів, але з кільцем із шістьма променями. І ще. Ідол витесаний з місцевого каменю – вапняку. Ймовірно, що ідол був виготовлений на зламі ІХ–Х ст., або ж упродовж Х ст., – каже Олег Гаврилюк.
За його словами, археолог, академік Борис Рибаков, ґрунтуючись на дослідженнях своїх попередників – академіка А. Фаміцина, М. Вейгеля та інших й використавши працю польського дослідника Г. Ленчика, інтерпретував зображення наступним чином. Перша жіноча постать з рогом – богиня Макош – «Мати врожаю», друга жіноча постать з кільцем – Лада, богиня весни, кохання, покровителька шлюбу. Чоловіча постать з конем і шаблею або палашем – Перун, бог грому і війни, друга чоловіча постать з колом з шістьма променями – Хорос, божество самого світила або Дажбог – бог сонячного «білого світу». Чоловічі зображення нижнього ярусу пов’язані з Велесом або Волосом, який виступав у двох іпостасях: божество підземного світу померлих, а друга – представляла його як «скотьим богом», покровителем багатства, тому що худоба й була мірилом багатства. Окремі дослідники вважають, що Збруцький ідол це – своєрідний прадавній календар. Адже його «обличчя» чітко дивляться на чотири сторони світу, а сам ідол поділений на три горизонтальні частини, а отже, у ньому, може закодовані дванадцять місяців року…
А загалом, як вважають науковці, Збруцький ідол увібрав в собі місцеве космологічне уявлення слов’янських племен про будову Всесвіту.
Крізь хащі Медоборів, туди, де височів Світовид
Уважний читач задасть логічне запитання: а де ж стояв Збруцький ідол, якому поклонялися прадавні слов’янські племена? Дослідники давнини сходяться на думці, що це – гора Богіт, де й донині збереглася унікальна пам’ятка – ритуальне капище із вісьмома жертовними ямами навкруги.
Там і відбувалися жертвоприношення.
Сюди ходив не простий люд, а тільки привілейовані жерці-волхви.
А Збруцький ідол, який тут стояв, за однією з версій, був захований на дні ріки від татар, за іншою, його туди скинули перші християни. Поруч капища донині збереглися дольмени – великі брили з місцевого каменю, складені у вигляді велетенських букв П. Такий собі, Стоунхендж медоборського масштабу. Є версії, що дольмени уособлювали містичні ворота між двома світами чи ж відігравали роль воріт при вході на святилище.
Фото12 Мені довелося бувати тут не раз і завжди на Боготі траплялися зі мною дивні речі: то відмовляв фотоапарат чи відеокамера, то якось втрачалося відчуття часу, а то взагалі, було якось несподівано спостерігати явище, коли навкруги лив дощ, а над капищем, де молилилися своїм богам рідновіри, високо у небі, між хмарами з’являлося «вікно», з якого сяяло сонце…
Дослідник історії краю Михайло Ковальчук розповідав мені, що в оцих околицях проходить розлом земної кори, тож утворюється потужна енергетична зона, яка, зрозуміло, впливає і на апаратуру, і на людей, які часто приходять сюди подивитися, де стояв Збруцький ідол. Одні, крізь хащі Медоборів навідуються до капища, аби помедитувати, інші, як кажуть, «набратися сили», ще хтось – аби відчути потужну енергетику землі. Багатьох туристів-мандрівників інтригують різні перекази, зокрема й такі, що нібито Богіт був не тільки місцем поклонння Світовиду, але й жертвоприношень тварин і ..давніх людей, хоча останню тезу науковці не підтверджують.
Останнє пристановище Збруцього ідола
І наостанок нашої подорожі Медоборами до гори Богіт, де стояв Збруцький ідол, ще кілька цікавих штрихів від нашого гіда – історика-археолога Олега Гаврилюка.
У 1962 році польські науковці провели трасеологічне вивчення поверхні Збруцького ідола. Зроблені висновки були вражаючими. Виявилося, що ідол був …розмальований червоною і жовтою фарбами. Наприкінці 80-х років ХХ ст. мені довелося працювати у Прикарпатській археологічній експедиції Інституту археології Академії Наук СРСР. Експедицію очолювала доктор історичних наук Ірина Русанова. Тоді були виявлені три городища-святилища на правому березі річки Збруч. Досліджено капища, ритуальні поховання і жертвоприношення русів. Тоді ж, київські водолази, правда, безрезультатно, намагалися знайти у водах Збруча ще одного ідола, чи хоча б, його частину. Зі слів одного з водолазів, на заваді пошуку була дуже каламутна вода, так як напередодні пройшли потужні зливи.
І ще. У вересні 2009 року мені, завдяки сприянню музею королівські палати у Вавелі, вдалося побувати у Кракові, детально оглянути королівський замок, попрацювати в архіві й відвідати археологічний музей, у готелі якого ми і проживали. В археологічному музеї для експонування Збруцького ідола, якого поляки традиційно називають «Святовидом», передбачена окрема невелика кімната. Коли ви входите до неї, то потрапляєте у напівзатемнене приміщення, але достатньо зробити декілька кроків у напрямку до ідола і зразу ж загоряються декілька не дуже яскравих ламп, які розміщені над ним, і ви його бачите у всій красі й величі. Біля підніжжя Збруцького ідола насипаний рівним шаром пісок. А наближаючись до Світовида піднімаючись подіумом, відвідувачі мають змогу оглянути його на три чверті, рухаючись по колу.
Зауважу, що на його поверхні є чимало слідів від ударів, які можливо утворилися під час транспортування у 1850 році з Надзбруччя до Кракова, – завершив свою розповідь Олег Гаврилюк.
Що ж, хтозна, можливо, дослідники давнини невдовзі розкриють нові відомості про оцей феномен Збруцького ідола, цього Праукраїнського Світовида, який поки що так і не розкрив перед нашими сучасниками усіх своїх таємниць…
Фото автора та Олега Гаврилюка
