Микола Зубков заслужений працівник освіти України, знаний мовознавець Харківської лінгвістичної школи, який мешкає зараз у Львові. Автор близько 70 – ти праць, серед яких понад 20 підручників, посібників і довідників з української мови, понад 30 словників, що мали вже понад 10 перевидань. Упродовж року у цього чоловіка особлива місія – він презентує Україні, а через неї – світові «Первозданне Кобзареве слово», яке й сам упорядкував. Цікава, змістовна та велелюдна зустріч із п. Миколою відбулась у Тернопільській бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля».
Презентація унікального і найповнішого видання «Кобзаря» нікого не залишила байдужим. Присутні познайомились із словом Шевченка без будь-яких цензурних купюр і перекручень, та ще й виданим зрепресованим Харківським правописом (скрипниківка). У недалекому минулому Микола Зубков доцент катедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, методист I категорії Центру українських студій ім. Д. Багалія при цьому ж виші. Зараз працює в єдиному в Україні Технічному комітеті стандартування науково-технічної термінології при НУ “Львівська політехніка”. Це особлива мовна галузь, яка потребує титанічної праці, адже від 90-х років країна отримала змосковлену термінологію та стандарти. Шевченкознавцем себе не вважає, каже, що він Шевченколюб. І це свята правда, бо треба було бачити з якою палкою одухотвореністю і пієтетом він ділився результатами своїх наукових досліджень у царині рідної мови, яка була спаплюжена і сплюндрована московськими зайдами-невігласами
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Щоб зібрати докупи і видати найповніше зібрання поетичних творів Шевченка, пан Микола затратив десять років копіткої і ретельної праці. Це був повсякчасний пошук матеріалів у діаспорних часописах, які йому передавали, в архівах. Ще раніше зумів здійснити п’ять видань невеличкого за об’ємом «Забороненого Кобзаря». До нового презентованого видання (маляр-дизайнер Олег Панченко, ВД «Школа») окрім поетичних творів увійшли фотокопії ориґінальних документів поетової доби – автографи, вибране з його листування, світлини, малярський доробок, життєпис та власна передмова. Перед нами постає досі незнаний Шевченко! Модерний, із неповторним віршуванням. Сторінки рясніють авторськими примітками, тлумаченнями, додатковою інформацією.
– Можливо ми Шевченка до кінця не знаємо, я його не ідеалізую, – каже п. Микола, – але він виразник народного болю тогочасних подій. До слова. Він ніколи не писав «Заповіт», це була думка без назви. Це був тільки 1845 рік. Він ще був занадто молодим, щоб збиратись помирати. Заповіти пишуть на порозі смерті. У цьому вірші нам подали перекручені рядки. Поет ніколи не писав «… а до того, я не знаю Бога». Це штучно приписаний за вказівкою рядок. Замість цього рядка був «… повставайте, кайдани порвіте». А що читаємо у «Чигрине, Чигрине…»?
За що ж боролись ми з панами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Татарські ребра?..
Це вже не Шевченко, а редактор-текстолог І. Айзецшток. У автора було «з ляхами» стало «з панами», «московські ребра» стали татарськими. Мотивація дуже проста: у першому випадкові було посилено соціяльний складник, а в другому змінено національний акцент, щоби не розпалювати міжнаціональної ворожнечі між двома «ісконно братскімі народамі». Дивина, чомусь межи татарами й українцями можна її розпалювати, а межи українцями та росіянами «ніз-з-з-з-зя!!!»
А скільки таких перекручень було нам насаджено радянськими мовознавцями? Своїми творами Шевченко сформував націю. Адже не дарма назвав свою поетичну збірку «Кобзарем». Бо хто такі кобзарі? Це носії автентичної культури, це стрижень непокори, бунтівники. Ви ніколи не замислювалися, чому радянська влада цинічно на всіх видрукуваних «Кобзарях» писала «Вибране»?
Під час розмови п. Микола доречно згадав за висловлювання відомого вченого мовознавця Юрія Шевельова, який у свій час писав: «Радянські видання поезій Шевченка повні кричущих перекручень і замазувань. Не мігши замазати всю творчість і постать Шевченка суцільною чорною фарбою, видавці, редактори й цензори вкривають її густою мережею менших чорних, чи то пак білих плям…». Якось у Харкові п. Микола із своїми однодумцями провів опитування. Чи ж знають харків’яни напам’ять поезію Шевченка? Відповіді були приголомшливі: «А что, он еще и стихи пишет?» (асоціювали із футболістом Шевою). Щоправда, знайшовся один, продекламував, та й то, з’ясувалось, був учитель. А наостанок Микола Зубков продекламував усім нам ось ці сакральні рядки (цитую):
«Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?…».
(«І мертвим, і живим…)
Фото: Валентина Семеняк
