Ярослав Цісарчук із Бучацького району кілька разів був на грані життя і смерті. Сайту Про Те розповів, як переконався в існуванні ангела-охоронця, пише ПроТе.
– Одного разу їхав автомобілем, – розповідає. – Зі мною сидів ще один чоловік. В Костільниках біля млина виїжджаю на дорогу, там є схил. Зліва глянув – нема нікого. Викручую руль вправо, бо там виїмка, натиснув на акселератор. Тільки повернув кермо, як прямо на мене по лівій стороні летить «Камаз», бо я їхав по право. То секундне діло. Діватись вже не було куди. Я що міг – на газ, руль вправо і вискочив машиною на живопліт одного чоловіка, що там жив. Машина лягла на бік. А той шофер від’їхав метрів за 20 і аж тоді зупинився.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Ярослав Цісарчук каже – ангел-охоронець вберіг. Відчуває його присутність.
– Ще один випадок розкажу. – продовж. – Це було в серпні-місяці. За селом Возилів є хутір Біла. Я їхав туди до лісника. Одного дня мав їхати. Не поїхав. Не давало щось, розумієте, не давало, не давало. Перепони якісь. Запланував на наступний день зранку. І зранку не міг поїхати. Поїхав аж в обід десь о третій годині. То жнива були, люди молотили. Коли я приїхав туди на Білу, підійшов до трактористів і комбайнерів, спитав, чи не бачили цього лісника. Я не мов його номера телефону. Вони мені дали. Я подзвонив, а він каже: «Я вдома». Він жив у Возилові. Як я вже їхав, то побачив, що по дорозі йде хлопчина. Думаю, підвезу. Почекав на нього. Він підійшов і питає, чи далеко до Бучача. Кажу: «Звідси більше, як 30 кілометрів». Я його підібрав. Він розповів, що з Коломиї йде пішки вже дві доби. А сам з Чортківського району. З родиною жили в Америці. Він мав дівчину в Коломиї і вже йшло до весілля. Приїхав додому, взяв 600 доларів і поїхав до Коломиї. Досить того, що там вона не то що його відпровадила, а ще намовила своїх дружків. Вони перестріли його на автобусній зупинці, забрали все – і паспорт, і гроші. Він вже не мав чим добиратись і тому йшов пішки.
Останній автобус із Золотого Потоку їхав в сьомій годині вечора. Я привіз його до Золотого Потоку, посадив на автобус, дав йому грошей на дорогу. І він поїхав.
– На другий день я приїхав додому кіньми, – говорить чоловік. – Заїхав в сад. Там була грушка. Пішов до хати, щось взяв собі. Сідаю на воза і виїжджаю. Коні так різко дали назад і зробили поворот, що я вилетів з фіри. Коли падав, то віжки тричі закрутили ногу. Я впав. Коні рвонули. Думав, що то вже все. Я нічого не міг зробити. Лежав на землі, а нога замотана. Коні вперед – все вже. Але вони зачіпають гіллю. Ця гілляка від грушки ламається, падає перед ними і перегороджує їм шлях. Коні зупиняються.
Те, що я розповідаю, то не для того, щоби ви побачили, який я гарний, добрий. А для того, що це не просто так. От допоміг людині одного дня і що зі мною було наступного дня. Коли наступає такий небезпечний момент для людини, тоді йде страшенна боротьба між силами добра і зла. На шальки ваги падають всі добрі і погані вчинки.
