Біля терміналу одного з тернопільських магазинів в пообідню пору стоїть пара. Ніхто б не звертав уваги на людей, які поповнюють якісь рахунки, якби не було чути наказового тону чоловіка, пише Про Те.
– Не спіши! – Гучно з притиском каже він.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Йому – десь 35-40 років. Високий, чорнявий, симпатичний. Тримає на руках дворічну дівчинку. Дружина – приблизно на років 10 молодша білявка. Доглянута, одягнута модно, з макіяжем. Читає щось із папірця і вводить на екрані цифри. У неї тремтять руки.
– Не спіши! – нависає над нею чоловік.
Дружина повторює дію в терміналі. Наново набирає потрібні цифри. Помиляється.
– Не спіши, кажу! – вже голосно крикнув чоловік.
Дружина питає, чому він на неї кричить. Голос у неї дуже тихий.
– Просто так, – відповідає чоловік. – Через те, що ти – мене дістала!
Дитина починає плакати.
– Зараз вже підеш до свої мами, – знервовано намагається заспокоїти дівчинку тато. – Почекай!
Цікаво, а як у цих молодих людей починалися стосунки? Чи каже цей чоловік своїй дружині слова любові? Чи говорить, що вона – красива? Чи відчуває ця жінка свою важливість і потрібність у його присутності? Чи захищена вона і дитина? Чому у нього така агресія і нетерплячість? Що його розчарувало у цій тихій жінці? Чому – у її рухах і голосі така невпевненість? Чи є майбутнє у цієї гарної, на перший погляд, пари? Що з цих стосунків візьме для себе маленька дівчинка, яка плаче у магазині?
