Газета «Свобода» за 7 червня 2017 р. у статті «І храми можуть подорожувати» вже писала про церкви-«мандрівниці» нашого краю. Зважаючи, що стаття викликала значний інтерес серед читачів, ми доповнили її новими даними з переліком усіх відомих нам на території Тернопільщини храмів-«мандрівників».
Історія Тернопілля багата фактами про переміщення храмів. Не всі населені пункти мали змогу побудувати власні церкви. У давнину їх зводили здебільшого з дерева. Через стихійні лиха багато з них руйнувалося, а коштів на відбудову не вистачало. Тому сільські громади змушені були просити допомоги в сусідів, які вже спорудили муровані церкви, а дерев’яні не використовували. Отож їх розбирали або цілими перевозили в інші села.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Найбільше церков-«мандрівниць» на Зборівщині і Козівщині
Чи не найбільше таких храмів є у Зборівському районі. У Йосипівці збудували в 1936 р. дерев’яну церкву з матеріалу розібраної у сусідньому с. Годів. Колись у Загір’ї була стара дерев’яна церква Воскресіння Христового. 1829-го її перенесли в с. Стиборівка Бродівського району Львівської області, де вона стоїть і нині. У с. Кальне на місці старої дерев’яної церкви, яку продали у с. Красносільці, нині Золочівського району на Львівщині, у 1811 році звели дерев’яну церкву Воскресіння Христового, яку перевезли із Залізців возами. У с. Чернихів третя церква була дерев’яна і стояла в селі до 1820 року. В той час побудували поблизу неї нинішню церкву, а дерев’яну закупила церковна громада с. Чистилів, нині Тернопільського району (спалили комуністичні атеїсти у 1986 р.). Старенький храм у Підгайчиках є одним із найстаріших на Зборівщині. Перевезено його сюди із сусіднього села Тустоголови у 1737 р. У с. Мильне була дерев’яна церква, споруджена 1764 року. Після того, як збудували у 1904 новий храм Різдва Пресвятої Богородиці, cтару церкву продали у с. Кругів, нині Золочівського району Львівської області. Із с. Мшана в 1904 р. стареньку церкву (збудовану у 1741) разом із іконостасом подаровано у сусіднє с. Жуківці, де вона розміщена й сьогодні. У с. Нестерівці перша сільська церква згоріла під час набігу татар, другий храм Святого Архістратига Михаїла побудували також із дерева. Після спорудження кам’яної церкви Святого апостола Луки у 1795 р. дерев’яну продали в село Перепельники, де вона є досі. У селі Нетерпинці є старенька дерев’яна церква Вознесіння Господнього, привезена у 1870 р. з Винників Львівської області. Її купили за кошти, зібрані з усіх селян (кожен господар продав по 2 морги свого поля). У с. Панасівка у 1889 році побудовано нову муровану церкву, дерев’яну продано в с. Гарбузів. У с. Цебрів дерев’яна церква була зведена в 1809 році. З розповіді старожилів, її перевезли із Закарпаття на кошти жителів села і за допомогою панів Гарапіхів.
Багато мандруючих храмів і в Козівському районі. У с. Будилів у 1764 році привезли дерев’яну церкву Святої Параскевії П’ятниці, куплену в Краснопущі на Бережанщині. У с. Медова була дерев’яна церква. У неї під час грози вдарила блискавка, і храм згорів. Місцевим жителям стало відомо, що у с. Якторів, нині Золочівського району на Львівщині, розібрали церкву. Львів’яни допомогли її перевезти у 1917–1918 рр. Церква збережена донині й названа на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У с. Козівка дерев’яну церкву Різдва Христового привіз у 1776 р. граф Яків Потоцький – як подарунок панові, котрий добре керував його маєтком. У селі Дибще була церква з дубового дерева на мурованому фундаменті, споруджена в 1778 році; 1870-го збудовано мурований храм Святої Великомучениці Параскевії П’ятниці, який діє і нині, а дерев’яний продано у с. Мала Плавуча. В селі Велика Плавуча у 1750 р. спорудили дерев’яну церкву Святого Миколая, яку перевезли зі Зборова, 1977-го її реставрували. У 1451 р. громада села Ценів збудувала дерев’яну церкву, яку у 1630 р. передали у Вибудів. У селі Глинна є дерев’яна церква св. Михаїла, котру перевезли в 1855 р. із села Розгадів Зборівського району. За переказами, у селі Городище було кілька дерев’яних церков. Одну з них продали у сусіднє село Плотича. Вона збереглася донині як храм Різдва Пресвятої Богородиці.
Благословенні води Дністра
У нашому краї є багато цікавих історій та переказів про дерев’яні храми, які у села приносили під час повеней води Дністра і Серету.
Ми вже писали про те, як у с. Добрівляни на Заліщанщині під час повені у 1767 році води Дністра принесли церкву, яку в селі встановили, але незабаром прибули люди з-під Галича (Івано-Франківщина) й відвезли її на місце. У 1780-х під час повені історія повторилася, та коли знову ці ж люди приїхали по храм, розбирати його вже не дали, мовляв, така воля Божа. Його знищили комуністи в 1962 р.
До села Зелений Гай Заліщицького району старенька церква Святої Параскевії (1784 р.) також припливла Дністром під час повені. У с. Зозулинці на Заліщанщині церкву Успіння Пресвятої Богородиці також принесли води Дністра у 1784 році (вона згоріла 30 травня 1941 року). У с. Синьків, також Заліщицького району, була дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана «Селянська»; 18 ст., відновлена 1882 р.; знищена комуністами у 70-х рр. 20 ст.); її, за легендою, принесла дністровська вода під час повені. А в село Кулаківці церкву Святого великомученика Димитрія (1862 р.) принесли води Серету.
