30 вересня тернопільський осередок «Українського об’єднання патріотів – УКРОП» у рамках попередніх партійних виборів або, як їх іще називають, праймеріз, обрав свого єдиного кандидата у президенти від партії – Олександра Шевченка. Про те, чи готовий він до покладеної на нього місії і яким бачить розвиток країни, Олександр Шевченко розповів під час інтерв’ю.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Що спонукало вас, успішного підприємця, йти в українську політику?
– Колись блаженнійший Любомир Гузар сказав фразу, яку я запам’ятав назавжди: «Політика – це найвищий вимір служіння людям». Я не можу бути спокійним, знаючи, що багато людей у нашій країні бідують, у той час як у багатьох інших країнах люди мають змогу добре заробляти.Я знаю багатьох людей, які завдяки теперішній владі не можуть стати, власне, успішними. Мені важко усвідомлювати це. До прикладу, моя мати, яка все життя пропрацювала вчителем, отримує 1,5 тисячі гривень пенсії. У всіх галузях колишні робітники, а теперішні пенсіонери доведені до стану жебрацтва. Але якщо лише нарікати на когось, а самому нічого не робити – це неправильно.
Тому у 2014 році я, здобувши підтримку франківців, потрапив у Верховну Раду. Скажу вам чесно, 80% людей, які туди потраплять – готові брати «відкати», красти, сидіти без роботи й отримувати за це якісь преференції. Я вважаю, що все починається з голови. Тому, я щиро переконаний, що лише вигнавши старих політиків із влади, об’єднавшись у громадський рух, ми зможемо змінити країну, як це було у 90-х роках, коли ми здобули незалежність.
– Вважаєте, у вас достатньо досвіду, щоб іти у президенти?
– У політику повинні йти успішні у своїй галузі люди – журналісти, лікарі, підприємці… Люди розумні, які живуть Божими заповідями. Згадую 1989-1990 роки, коли я навчався у Чернівецькому університеті, за фахом я інженер-фізик-радіотехнік. Ми тоді роздавали патріотичні листівки ризикуючи життям разом зі своїми одногрупниками, за нами стежило тодішнє КДБ. Я, до речі, нещодавно у Верховній Раді ініціював законопроект, щоб узагалі заборонити в Україні ідеологію «руського міра», визнати її фашистською, припинити стосунки, а не торгувати з країною агресором, як зараз багато-хто це робить.
У 90-х роках, коли було важко вижити, я почав їздити у Польщу, започаткував свій бізнес. А в 2000 році мною був заснований «Буковель», поступово підтягнулись інвестори. Це був успіх не лише у матеріальному, а й у моральному аспекті. Зараз туристичний комплекс «Буковель» – це ціла впорядкована система, яка має свої правила, в якій є порядок, там люди, які хочуть і вміють працювати, отримують достойні зарплати. І я б хотів, щоб такою була вся наша країна. Отримавши мандат довіри від франківців, я зробив навіть більше, ніж обіцяв. Тому я сьогодні готовий змінювати всю країну.
– Україна сьогодні у непростому становищі. Окуповано Крим, тривають військові дії на Донбасі, економіка на низькому рівні. Ви готові брати на себе ці виклики?
– Я ніколи не боявся труднощів. Коли я започатковував «Буковель», з мене багато-хто сміявся. Там нічого не було, навіть доріг, а громада була бідною. Разом ми змогли зробити багато. Громада виросла вдвічі, там є сучасна школа із басейном, ми завершили будівництво дитячого садка. Бюджет села із 30 тисяч зріс до 50 мільйонів. І оцей мікроуспіх показує, як може розвиватись країна. Україна має колосальні можливості. Але нам треба закрити дірки у тому бюджетному «друшляку», звідки витікають фінанси, і відігнати корупціонерів і казнокрадів, яких інкаше ніж свиньми біля корита і не назвеш. Є правила, однакові для всіх – Конституція, Закон, а найголовніше – Заповіді Божі, якщо би зараз усі по них жили, у нас би була ідеальна країна. І я вірю, що ми навіть за 3-5 років можемо зробити ривок в економічному плані, і нам будуть заздрити всі. Зараз з країни щодня виїжджають люди, хіба ж це нормально? Ніхто зараз не може бути впевненим у завтрашньому дні. Хіба таку країну ми хотіли? Нам не треба ставати Америкою чи Європою, нам треба бути собою. Щоб не ми, а до нас їздили на заробітки.
– Найголовніша проблема України сьогодні – неоголошена війна…
– Нещодавно я був на Міжнародному економічному форумі в Криниці. І часто мене запитували: «А у вас дійсно війна? Між вашими країнами ж є дипломатичні відносини, туди люди їздять, сюди. Торгівля йде повним ходом». В українських чиновників є бізнес у Росії, а російські банки успішно працюють у нас. От як це зрозуміти? Тобто, для початку потрібно припинити будь-які стосунки з Росією, гуманітарні, економічні. Не постачаймо воду й електроенергію на окуповані території, якби це кардинально не звучало. Давайте поставимо умовний бар’єр, все, що там – нас не цікавить.
Що сказати людям, які воюють на сході, які втрачають здоров’я і набувають психологічних травм? Що сказати матерям, які втратили своїх синів? Що в нас на 40% за останній рік збільшився товарообіг із Росією?
– Уряд запроваджує кілька реформ. Які з них, на вашу думку, успішні, а які провальні?
– Я взагалі не бачу реформ, які б провела ця влада. Дуже мало людей насправді розуміють, що таке медична чи освітня реформа, які їм нав’язують. От справді, чому ми не впроваджуємо ту ж страхову медицину. От, припустимо, ви купуєте собі автомобіль. Ви зайшли в салон, подивились, все підійшло, і ви купили. А от навіть ту ж медичну реформу люди «купують», але не знають, що саме в ній. Невже не можна зробити круглі столи, зібрати медиків, вчителів і пояснити їм? Тепер про ОТГ. Об’єднались сильні громади, які щось роблять, в яких є гроші. Але залишились за бортом слабенькі громади. Як цим громадам виживати? Чи справедливе було об’єднання? На яких принципах? Це ті речі, на які ніхто не може відповісти.
– Ваш сценарій розвитку?
– Мій сценарій – кожна громада повинна бути заможною. Потрібно зробити великий план розвитку. Він має бути поетапним. Презентувати його суспільству, найняти фахівців, розписати всі галузі по квадратам. Розповісти про це людям, що вони мають робити на цій території.
– Чи відчуваєте підтримку тернополян?
– Мені дуже приємно бути у вашому місті Тернополяни мене впізнають, висловлюють підтримку мені і й іншим представникам УКРОПу. Вони розуміють, що і нещодавні маски-шоу на Буковелі, і погрози арештувати Ігоря Палицю, голову опозиційної до Банкової Волинської облради – це свідчення слабкості і навіть агонії нинішнього режиму. Для того, щоб вигнати усю цю злодійську банду, ми повинні об’єднуватись і працювати. Я нікого не боюсь і можу сказати це впевнено. І я готовий боротись.
