У часи Старого Заповіту гора Фавор знаходилась на перехресті торгових шляхів. Вона дуже вирізнялась своєю окремішньою красою і якоюсь незбагненною привабливістю. До неї тягнуло усіх, навіть завойовників, немов магнітом. У часи Нового Заповіту за нею закріпилась назва Преображення. Це завдяки цариці Єлені, яка в часи свого правління збудувала там величаву базиліку, храм Преображення на тому місці, де молився Ісус Христос і другий – з трьома престолами, на місці, де спали апостоли Петро, Іоаків, Іоанн. У XII столітті сюди прийшли хрестоносці і тут запанували закони латинських ченців.
Зазирнемо до паломницьких записок грека Іоанна Фоки (1177), яке враження справила на нього ця місцина:
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
«Гора Фавор, земне небо, відрада душі і втіха очей православних людей. Бо цій горі властива пронизуюча божественна благодать, від того вона і збуджує духовну радість. Це округлий і ледь-ледь вивищений пагорб. На вершині його знаходяться два монастирі, в яких християни самітники уласкавлюють Божество різномовними співами, і на тій його частині, на якій здійснилося рятівне Перетворення Христове, знаходиться сонм латинських ченців, а по правицю наші назореї освячувані освячують освячене оне місце. Бо рятівне Перетворення Христове здійснилося на вершині того пагорба, на якому знаходиться і латинський монастир, у вівтарі ж його храму знаходиться і саме місце, на якому перетворився Господь посеред Ілії, Мойсея і трьох своїх обраних учнів Петра, Іоанна і Іакова. Місце це захищене мідними гратами. А на тому пункті, на якому стояли ноги Господні, видно надзвичайно біле мармурове коло, посередині якого є зображення хреста. Невимовні пахощі, що з нього виходять, тішать тих, хто сюди приходить. Поза монастирем на невеликій відстані, знаходиться невелика печера, в яку Христос, увійшовши після страшнаго Перетворення, заповідав учням нікому не говорити про побачене, доки не воскресне з мертвих”.
Вже тоді між православними і католиками виникали у суспільстві суперечки: кожен був переконаний у своїй правоті, що мовляв, саме ось тут, де знаходиться наш храм, Ісус Христос Преобразився.
До слова. У Євангелії від св. Матвія (17, 1) сама назва гори Фавор не згадується. Цитую: «А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу». Однак назва ця згадується часто у попередньому – Старому Заповіті.
Саме на цій горі Ісус показав, що може відбутися, якщо людина стане на духовний шлях, а саме – через внутрішню трансформацію вона може досягнути мети життя – злитися з Богом. Що таке трансформація? Повсякчасна внутрішня робота над собою (людська природа), над своїм его, недоліками тощо. Катарсис – духовне очищення (піст, безперервна молитва). Бо якщо дехто міркує, що достатньо піти до храму і це тебе преобразить (перетворить), то він глибоко помиляється. Перетворюватися внутрішньо – це особиста робота кожного упродовж всього життя. Церква у цьому плані підказує, дає настанови, показує мету, підтримує тощо. Механічно трансформація не відбувається. Це велика видима і невидима праця над собою.
«Ми іноді стаємо храмовими православними, недільними християнами, і у нас немає християнства у повсякчасному нашому житті, а є християнство у храмі. І, до речі, це найлегше християнство, християнство на дві години. Пригрілись, підживились і пішли назад. Куди? Із християнства у звичайне, не християнське, не православне життя, світське, звичайне, міщанське…» – пише у своїй книзі «Про духовне перетворення особистості християнина» священик Віктор Вєряскін. А хіба не так?
Ретельно вибираємо букети, вставляємо туди макові голівки, наштрикуємо на патички яблука та грушки, несемо у кошиках освячувати дари літа… А самі? Чи підготувались внутрішньо до прийняття всередину священної інформації, яка закладена у Євангеліє, яку читатиме священик? Чи практикуватимемо її потім у повсякденному житті, аби преобразити – перетворити свою недосконалу людську природу, яка, зазвичай, обтяжена зневірою, заздрістю, гнівом, образами і не видно тому ані кінця, ані краю?
«І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з’явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним» (Єв. Від св. Матвія 17, 2). Чому Ісус Христос взяв із собою тільки саме цих трьох учнів: Петра, Якова і Івана? А решта? Ми можемо тільки домислювати. Мабуть, на ту мить, саме ці особистості досягли такої внутрішньої трансформації, що могли побачити фізичними очима це видіння, були готовими до цього. Але, знову ж таки, «фаворське» світло виявило Петрове его, якого він ще остаточно не позбувся, бо сказав: «Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі» (17,4).
Маємо чудову науку про «фаворське» світло, світло Перетворення, тож вдосконалюймось, прагнімо цього. Все залежить від кожного особисто: чи бути нам практикуючим християнином у повсякденному житті, а чи «недільним» на дві години… В основі слова Перетворення – творити, Творець, творіння. Преображення – зміна внутрішнього образу. Це одна і та ж дія, яка викликає синергетичну трансформацію. Від зміни слів їхня суть не змінюється. Іншими словами, коли здоровий дух, тоді й здорове не лише тіло, а й розум і свідомість (очищені). Все, що оточує нас (ситуації, насамперед) – це віддзеркалення нашого внутрішнього стану, а не навпаки. Тим часом Творець наполегливо, і вже вкотре, дає нам шанс змінитись. Змінимось ми – зміниться все довкола. Така вона на сьогодні об’єктивна реальність.
