Зазвичай, Болгарія у багатьох асоціюється із країною сонця. А вислів «Сонячна Болгарія» – це вже як усталена візитівка. Однак мені пощастило побачити цю балканську країну іншою – в обрамленні злив і пронизану теплими літніми дощами, майже як зараз на Тернопіллі. Тож майже щодня доводилось брати із собою легеньку куртку, яку дала мені похресниця Благомірка, оскільки у моїй валізі, як і годиться, були спаковані літні речі винятково для сонячної країни. До слова. В одному телевізійному репортажі місцева журналістка звернулась до глядачів із несподіваним запитанням: «Куди зникло літо? (Къде лятото изчезна?)”. Добираючись потягом від Шумена до Софії (а це майже 6 годин) крізь безліч гірських тунелей, була вражена бурхливими річками, які вийшли з берегів і подекуди завдали чималої шкоди, особливо тим селам, які знаходяться в долині. Цьогоріч кінець червня і початок липня тут незвичні для цієї пори року, через те поля і луки сяють справжніми оксамитовими барвами, а не висохлим різнотрав’ям, як зазвичай. У потязі надзвичайно комфортно: через скляні двері видно все довкола. Таке відчуття, що ти знаходишся у якомусь кінопалаці під час перегляду фільму із серії «діскавері» про природу, у форматі 3D. Іноді здавалося, що розбурхана (від великої кількості води) річка Іскир намагається бігти наввипередки із потягом. Вона то зникала у лісовій гущавині, то з’являлася біля підніжжя гори і ніби затихала… Мальовничі картинки безупинно миготіли за вікном: десь я це вже бачила, тільки от де?
Дивовижа! Але в одній місцині річка несподівано розділилася на два рукави і нагадала Дністровську рів’єру поблизу Заліщиків, в іншому – це було продовженням Карпат, а ще в іншому – вигулькнув майже Гімалайський кряж, тільки без снігових вершин. Річка Іскир (притока Дунаю) супроводжувала нас до самої Софії. А перед самісінькою столицею врапт здрібніла і щезла невідомо де. Тільки тут я зрозуміла таємничу велич і могуть Дніпра, який додає чарівливого шарму українській столиці. Київ має Дніпро, Софія має Вітоша, гірський масив, найбільша вершина поблизу Софії, де знаходиться аж чотирнадцять монастирів. У кожного міста своя ні з чим незрівнянна «родзинка». Тільки мандруючи іншими світами, починаєш це розуміти і ще більше цінувати своє, бо його особливість у тому, що воно – рідне.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Фото з мережі Інтернет
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
