Зазвичай Болгарія в українців асоціюється з відпочинком на Чорному морі. Але це далеко не так. Країна надзвичайно багата визначними архітектурними пам’ятками та історичними місцинами, іноді – майже сучасними, і з певних причин – призабутими. Як от приміром комплекс «Камбаніте» («Дзвони»).
Це грандіозний монумент, який знаходиться неподалік столиці Болгарії – Софії (первісна назва Сердіка – з легкої руки римлян) в селі Бистріца. Збудували його у 1979 році одночасно з відкриттям Першої Асамблеї «Знамено Миру». Таку назву отримав перший Міжнародний фестиваль дитячої творчості під егідою ЮНЕСКО. Ідея належала Людмилі Живковій, міністру культури Болгарії і доньці глави держави, Генерального секретаря Болгарської Комуністичної партії Тодора Живкова. Трохи історії.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
1979 – й рік ООН оголосила Міжнародним роком дитини. Саме тому багато країн світу запропонували низку ініціатив – різні тематичні заходи. Болгарія виступила з ініціативою проведення Міжнародної дитячої Асамблеї «Знамено Миру». Вона успішно відбулась у країні з 15 по 25 серпня 1979 року. Можна тільки уявити, скільки затратили болгари коштів, енергії та часу, аби здивувати цим новозбудованим Комплексом прибулих гостей. Тоді сюди з’їхалось понад півтори тисячі дітей з усіх куточків планети. Комплекс являє собою округлену стіну, до якої прикріплені подаровані дзвони. Вони найрізноманітнішої форми, конфігурації і розмірів. На кожному є дарчі написи країн. Усіх не перелічити: Ангола, Італія, Камбоджа, Франція, В’єтнам, Лаос, Перу, Чилі, Болгарія, Вірменія, Японія, Корея, Китай, Індія тощо. Є й подарункові «родзинки» , як от дзвін із назвою «СССР», від Папи Римського, від першої жінки космонавтки Валентини Терешкової.
Відтак високо в небо стремить шпиль із написом «Красота. Творчество. Єдність». Таким був девіз Асамблеї.
Сьогодні тут відчувається дух якоїсь окремішності і забутості. Тут можна зустріти дітей з батьками. Ще б пак! Їм цікаво, адже оголошення на вході попереджає, що у дзвони можуть калатати тільки діти. Канула в Лєту (назва міфічної річки) епоха союзу, а разом з нею й багато чого, що надто тісно єднало його з Болгарією, яку, до речі, у ті часи завжди називали «шістнадцятою республікою». Покійний генсек Брєжнєв, що-що, а це вмів робити.
Принагідно хочу згадати про непросту долю Людмили Живкової. Власне, авторки вищезгаданої Асамблеї. В Індії, до речі, про Людмилу пам’ятають, а ось у рідній Болгарії, не поспішають згадувати зайвий раз. Перебуваючи в Індії, я дуже здивувалась, коли дізналась, що вона зустрічалась із сім’єю Святослава Реріха, а ще із святим Бхагаваном Сатья Саї Бабою. Саї Баба матеріалізував їй перстень, який, розповідають, незадовго до її смерті… зник. Людмила Живкова тісно спілкувалась із пророчицею Вангою. Це дуже не подобалось Тодору Живкову. А ще більше – «Москві» (місцева преса). Виступаючи із доповіддю на вищезгаданій Асамблеї, замість «комуністичне виховання» , наперекір тодішній ідеології, вона вживала зовсім інше словосполучення – естетичне. Людмила Живкова медитувала, відвідувала священні місця в Індії, своїм прагненням вплинути на «систему», нагадувала «промінь світла у темному царстві» (за Миколою Островським). Своїми поглядами і світоглядом заважала багатьом, і це незважаючи на те, що мала батька на поважній посаді. Невдовзі її знайшли мертвою у ванній кімнаті. Людмилі Живковій було лише 39. Її несподівана смерть для багатьох так і залишилась нерозгаданою таємницею, але не для всіх.
Схоже на те, що комплекс «Дзвони» – це своєрідний неоголошений пам’ятник (від слова пам’ять) цій світлій і неординарній жінці. Тільки от вголос тут про це не кажуть, але багато так думають.
Фото: Валентина Семеняк
