Ліга чемпіонів: фінал, омитий слізьми

Декілька днів Київ жив у атмосфері, яку “футбольні атеїсти” могли б назвати психозом, а їхні опоненти – яскравим тріумфом “літньої релігії”, як іноді  називають  футбол. А фінальний матч Ліги чемпіонів між “Реалом” і “Ліверпулем” став  справжньою “вишенькою на торті”.  Щоправда, для одних – солодкою, а для других – кисло-гіркою.

Втім, початок гри і, фактично, увесь перший тайм зовсім не віщував гравцям “Ліверпуля” такого мінорного настрою наприкінці гри. Темп обидві команди одразу взяли доволі високий, і гострі прориви Мане і Александера-Арнолда засвідчили, що підопічні Юргена Клоппа зовсім не збираються підлаштовуватися під тактику “Реала”, а хочуть диктувати свої умови. Однак уже на 29 хвилині прийшов час для перших згаданих сліз. Лідер атак “Ліверпуля” в нинішньому сезоні Салах травмував плече і, вкрай засмучений і заплаканий, залишив поле. Заради об’єктивності й забігаючи дещо наперед зазначу, що до цього епізоду єгиптянин нічим особливо себе на полі не проявив, а його більш”зірковий” опонент – Роналду, – теж практично увесь матч провів ніби в затінку. Цьому, звісно, посприяли чіткі й уважні дії суперників у захисті, внаслідок чого в тому ж затінку на пару з Роналду опинився і вельми технічний Іско, а на протилежному боці поля – бразилець Фірміно. На 35 хвилині приспіла черга проливати сльози хронічному невдасі останніх фіналів ЛЧ – оборонцеві “Реала” Карвахалю, який теж залишив поле через травму. Перший тайм завершився без голів, але відчувалося, що “сухою” гра не буде – і не лише через пролиті з обох сторін сльози.

Вже на початку другої половини Іско, скориставшись невеличким безладом в захисті “Ліверпуля”, завдав, здавалося б, вбивчого удару, однак м’яч лише “поцілував” поперечину. А далі несподівано сталося таке, що поставило під сумнів потребу в складних тактичних схемах, несподіваних ходах і хитромудрих комбінаціях. У футбольному світі віддавна існує шаблонний вислів, не раз доведений багатьма голкіперами: хороший воротар – це половина команди. Страж воріт “Ліверпуля” німець Л.Каріус у цьому матчі наче заповзявся довести, що посередній голкіпер (поганим його, все ж, назвати буде занадто) здатен успішно загубити справу усієї своєї команди. Недаремно воротарська позиція була впродовж сезону в “Ліверпулі” такою вразливою, і керівництво клубу розглядало можливість запрошення футбольного пенсіонера Буффона. Певен, італієць ніколи не додумався б до того, що витворив на 51 хвилині Каріус. У абсолютно спокійній ситуації німець чомусь жбурнув м’яч у Бензему, від якого той по-зрадницьки шмигнув у ворота “червоних”. Причому обличчя Каріуса в ту хвилю відображало таке праведне обурення, ніби помилився хто завгодно, але  не він. Цей трафунок, однак, не вибив його одноклубників з колії; вони насіли на ворота “Реала”, і невдовзі після розіграшу кутового настирливий Мане таки спромігся вразити ворота іспанців. А далі настав час того, хто практично увесь сезон перебував на других ролях. Ледве коментатор В.Вацко закінчив тираду про те, що Бейл проводить дуже нерівний сезон, як валлієць завдав дивовижного удару бісиклетою – в стилі Роналду в матчі 1/4 фіналу проти “Ювентуса”, зробивши відчайдушний стрибок Каріуса марним. “Ліверпуль” і після цього не опустив рук, м’яч після підступного удару все того ж Мане влучив у стійку. Напруга ніби обіцяла зберігатися до фінального свистка, аж тут знову “в усій красі” проявив себе Каріус. Після дальнього і не дуже сильного удару Бейла він припустився помилки, яку нечасто зустрінеш у молодших групах дитячих спортивних шкіл – узяв та й відбив м’яч у власні ворота. Все стало зрозуміло, і довести матч до перемоги було для гравців “Реала” справою звичайної техніки і досвіду, яких їм позичати в даний  просто немає в кого…

Отже – 3:1. Саме такий підсумок матчу вказав у своєму прогнозі заступник редактора “Нової тернопільської газети” Денис Лучка, котрий декілька разів був близьким до цілі, й нарешті, чи не у найголовнішому матчі клубного сезону, влучив просто у “десятку”. У ще більш вражаючу “десятку” влучив коуч “Реала” Зінедін Зідан: третя поспіль   перемога в Лізі чемпіонів за три роки роботи. “Немає слів, які могли б описати те, що відбувається. Найкраще в цій команді – у неї немає стелі. Вона голодна до нових перемог, що й довела сьогодні”, – такою була перша реакція французького наставника.

Настрій у Юргена Клоппа, як неважко здогадатится, був діаметрально протилежним: “У всіх у нас зараз просто жахливі почуття. Дорога додому буде не з приємних. Ми не змогли виграти фінал і втратили дуже важливого футболіста”, – лише й зміг вичавити з себе німець.

Його співвітчизник, який наробив таких див у воротах, після гри теж не міг стримати сліз. Однак, припускаю, співчуття у забарвленої в червоне болільницької трибуни вони не викликали. Футбол часом буває досить жорстоким…

Ігор Дуда