Свята Церква підносить безперестанні молитви за спочилих отців і братів наших на всякому Богослужінні. Але, крім того, Церква творить у певні часи особливе поминання всіх від віку померлих отців і братів по вірі, що удостоїлися християнської кончини, а також тих, які, захоплені раптовою смертю, не були напучені в загробне життя молитвами Церкви. Звершувані при цьому панахиди називаються вселенськими.
У батьківські дні завжди можна побачити безліч людей, які йдуть на кладовища, щоб вшанувати пам’ять своїх померлих родичів, прибрати на могилках. Але також дуже важливо цього дня прийти в храм Божий на початок Божественної літургії, подати записку з іменами покійних і помолитися за їх упокоєння або хоча б поставити свічку. Записки можна подавати відразу в кілька храмів, оскільки чим більше буде підноситися молитов, тим краще це для наших близьких. Саме молитви наші за покійних є головною і неоціненною допомогою для тих, хто відійшов у інший світ.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
У ці дні багато з нас зайняті своїми садами й городами і тому, на жаль, не всі знаходять час прийти до храму помолитися саме в батьківську суботу. Але це можна зробити і напередодні, в п’ятницю – подати записку, щоб за наших близьких міг помолитися священик. За цим вечірнім Богослужінням також слідує панахида за покійних. Також добре, якщо ми будемо молитися про них щодня на домашній молитві.
Дуже добре говорить про це святий праведний Іоанн Кронштадтський: “Молись Господу за упокій праотців, отців і братів своїх щодня вранці і ввечері, нехай живе в тобі пам’ять смертна і нехай не згасне в тобі надія на майбутнє життя після смерті…”
Крім того, дуже корисно подавати милостиню жебракам з проханням помолитися за померлого. А також жертвувати на церкву і, коли під час Богослужіння будуть молитися про всіх благоприкрасителів, упорядників та жертводавців храму цього, то вас і ваших близьких обов’язково будуть поминати.
За Уставом Вселенської Православної Церкви напередодні свята Святої П’ятдесятниці (Тройці) звершується заупокійне богослужіння, як і в день першої Вселенської Батьківської Суботи, яка буває на м’ясопусній седмиці перед Неділею про Страшний Суд. Ця Батьківська субота отримала назву Троїцької і так само, як і М’ясопусна, передує входженню в піст, який починається через седмицю і називається Апостольським.
Це поминання покійних бере початок з часів апостольських. Як про встановлення М’ясопусної Батьківської Суботи сказано, що “Божественні отці прийняли її від священних апостолів”, так можна сказати і про походження Троїцької Суботи. У словах св. ап. Петра, виголошених ним у день П’ятдесятниці, є важлива вказівка на початок звичаю поминання покійних в день П’ятидесятниці. Апостол цього дня, звертаючись до юдеїв, говорить про Воскреслого Спасителя: Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті (Дії 2, 24). А постанови Апостольські оповідають нам про те, як апостоли, сповнюючись Духом Святим в П’ятидесятницю, проповідували юдеям і язичникам Спасителя нашого Ісуса Христа, Суддю живих і мертвих.
Тому Свята Церква з давніх-давен закликає нас перед днем Пресвятої Трійці поминати всіх від віку спочилих благочестивих праотців, отців, братів і сестер наших, тому що в день П’ятдесятниці закарбувалося спокутування світу освячувальною силою Животворчого Пресвятого Духа, яка благодатно і спасительно простягається як на нас, живих, так і на померлих. Як у М’ясопусну суботу, яка являє собою ніби останній день світу, так і в Троїцьку, що являє собою останній день Церкви Старозавітної перед розкриттям у всій силі царства Христового у День П’ятидесятниці, Православна Церква молиться про всіх покійних отців і братів. У сам же святковий день підносить про них, в одній з молитов, зітхання до Господа: “Упокой, Господи, душі рабів Твоїх, раніше спочилих отців і братів наших, і інших родичів по плоті, і всіх своїх у вірі, про них же і пам’ять творимо нині”.
Поки людина жива, вона здатна каятися у гріхах і творити добро. Після смерті ця можливість зникає, але залишається надія на молитви живих. Господь Ісус Христос неодноразово здійснював зцілення хворих за вірою їхніх близьких. Житія святих містять безліч прикладів того, як за молитвою праведників полегшувалася посмертна доля грішників, аж до їх повного виправдання. Якщо ж молитва звершується за людину, яка вже помилувана Богом і перебуває у райських обителях, вона все одно не залишиться марною, а звернеться на благо тих, хто молиться. Як говорив святитель Іоанн Золотоустий: “Постараємося, скільки можливо, допомагати покійним замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць – нашими за них молитвами, милостинями і приношеннями, щоб таким чином і їм і нам отримати обітовані блага”.
Молитва за покійних – це наша головна і неоціненна допомога тим, хто відійшов в інший світ. Померлий не має потреби, за великим рахунком, ні в гробі, ні в надмогильному пам’ятнику, ні, тим паче, в поминальній трапезі – все це лише данина традиціям, нехай і вельми благочестивим. Але молитва за померлих – це обов’язок кожного православного.
Щоб правильно пом’янути покійного в прийдешню Троїцьку суботу, потрібно прийти до храму до початку служби та подати заупокійну записку з його іменем. Церква вшановує своїх чад поіменно, тому що Бог – наш Отець і для Нього кожна людина як рідне дитя, незамінне, неповторне у своїй особистості, а особистість людини закарбовується її ім’ям.
В заупокійних записках імена пишуться повністю і в родовому відмінку (наприклад: за упокій Людмили, Михаїла тощо). У священнослужителів потрібно вказувати сан, діти до семи років іменуються немовлятами, від 7 до 16 років – отроками або отроковицями, якщо з дня смерті не минуло 40 днів – потрібно додавати слово “новопреставлений”. Імена пишуться православні, тобто дані при Святому Хрещенні. За покійних, імена яких написані в записках, священиком з просфори виймається частка і, з молитвою про прощення гріхів, омивається в Крові Христовій.
Дуже добре подати убогим посильну милостиню з проханням молитися про померлого. Можна пожертвувати на помин душі якусь їжу, для цього в храмах існують особливі панахидні столики. Найпростішим і поширеним способом жертви за померлого є запалення свічок. У кожному храмі є особливий свічник у вигляді прямокутного столика з невеликим Розп’яттям. Саме сюди ставлять свічки з молитвою за упокій, тут відбуваються панахиди й заочні відспівування.
Після богослужіння православні християни йдуть на кладовище. З любові до покійного потрібно утримувати в чистоті і порядку його могилу – місце майбутнього воскресіння. Треба особливо стежити, щоб хрест на могилі не покосився, завжди був пофарбований і чистий. Прийшовши на кладовище, добре запалити свічку і хоча б коротко помолитися про померлого. Якщо є можливість – попросити священика відслужити на могилі літію (коротку заупокійну службу). Потім прибрати могилу чи просто помовчати, згадуючи дорогу людину. Їсти й пити (особливо горілку) на кладовищі християнину не личить. Не потрібно залишати на могилі їжу, щоб могила не зневажалася, наприклад, собаками. Продукти слід віддавати бідним.
Просячи за померлих, живі стають виконавцями заповіді про любов і, отже, стають “учасниками небесних нагород”. Молитви за померлих потрібні не тільки їм, а й нам, тому що налаштовують душу на небесне, відволікають її від суєтного, зігрівають серце любов’ю до Бога. До того ж вони настановляють душі до виконання заповіді Христової – постійно готуватися до відходу. І це дає нам сили ухилятися від зла і утримуватися від гріхів.
Навіть якщо ваші близькі померли нехрещеними і Церква їх поминати не може, ви можете помолитися за них самі, вдома, так само, як і за хрещених. Але краще зробити це, прийшовши до храму і на могилу в Троїцьку батьківську суботу.
За матеріалами сайту Рівненської єпархії УПЦ Київського Патріархату.
