12 травня – 82 травень уродин найгеніальнішого сина Тернопільщини, народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, почесного громадянина Тернополя, уродженця села Москалівка Лановецького району Івана Марчука.
Художник Сергій Якутович писав «Іван Марчук – видатна постать в українському мистецтві. Художник непростого життя. Та все ж щасливий. У нього талант. Божа іскра.»
З Іваном Степановичем мене познайомив мій давній і добрий приятель, народний художник України Богдан Ткачик. На дворі красувалася жавтобагряними барвами пора «бабиного літа». сріблясті її нитки павутинок сипалися звідусіль. Ми зустрілися на Театральному майдані уславлений майстер пензля був з юною особою, щось дискутував з паном Богданом. який і представив йому автора цих слів. Зайшли в кафе Іван Марчук не поспішав чекав з гостей із Збаража, там в картинній до галереї замку виставлялися ряд полотен Марчука раннього віку творчості.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Любов до малювання в хлопчика зародилася з раннього дитинства, квіти, дерева, небо малював на уривках газет і журналів. В сьому класі тато подарував на Новий рік під ялинку альбом, фарби. Крім нього у сім’ї було ще три сестри. Першим був портрет вчительки, Тараса Шевченка та інші пейзажі і сільські картинки рідної Москалівки в різні пори року. Після школи здібного хлопця прийняли до Львівського декоративно-прикладного училища мистецтв, яке закінчив з червоним дипломом. Мріяв дальше вчитися у Києві, але не поступив. Іван в армії замість автомата, тримав пензель. Так і прослужив. Після військової служби поступив на відділення кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, а на останніх курсах перевівся до Києва. Після закінчення київського вишу пішов працювати керівником групи художників науково-дослідного інституту твердих матеріалів. Перші свої картини виставив у підпільній галереї на квартирі академіка Товпиги. Там же зустрівся Іван Марчук з сином першого секретаря ЦК України Петра Шелеста Віталієм. Він зіграв велику роль у самоутвердженні молодого талановитого митця з Тернопільщини. Віталій запропонував Іванові Марчуку оформлення новозбудованих стін приміщення інституту теоретичної фізики у Феофанії. Перший поверх художник оформив фрагментами з історії князівства на Київській Русі Ярослава Мудрого, а четвертий у стилі Вселеної, космічного простору, небесних тіл. Американська делегація, що оглянула своєрідну і не звичну для того періоду мистецьку палітру Марчука запропонувала за стіну 300 тисяч доларів США. Небачена ціна неперевершеного самородка-унікума.
«Націоналіста з Львова» Івана Марчука з 1972 аж до горбачовської перебудови, нарешті, в 1982 році прийняли у Спілку художників України. Хоч ім’я його як і картини були відомі в Америці, Канаді, Австралії, в Москві.
Читайте також
Своє життя та етапи творчості Іван Степанович ділить на три періоди:
– життя у неволі. під пильним оком КДБ України;
– життя в еміграції Австралія, Канада, США до 1992 року;
– життя в незалежній України до нинішнього дня.
Мистецтво Марчукове багатогранне, він освоїв різні стилі вийшовши далеко за рамки. Створив власний і характерний лише для його геніальний стиль «пльонтанізм», від слова пльонтати (західноукраїнський діалект), плести.
Картини Івана Марчука демонструвалися в 150 монографічних виставках, 50 колективних експозиціях. Його роботам надавали найкращі мистецькі зали та художні музеї, картинні галереї в Литві, Німеччині, Польщі, Австралії, Америці та Канаді. Вони були першими при відкриті мистецького Арсеналу в Києві.
Свій генотип вольності, великої любові до рідних місць. отчої землі Тернопільщини Іван Марчук несе усіма фібрами душі і серця.
За свій нелегкий творчий час він створив понад 5 тисяч полотен.
Приходячи до своєї київської майстерні Іван Степанович із селянською скрупульозністю, одержимістю наносить до десятки мазків, що закарбувалися в пам’яті, цілі сюжетні лінії. Майстер працює без вихідних, як каже він сам «за чорним календарем, без червоних днів». Він спішить творити, щоб компенсувати часи «комуністичного застою», заборону від КДБ, приниження та утиски.
– Давно зрозумів, що мій особистий день праці – це найбільша цінність, яку дарує людині життя, – каже Іван Марчук.
Такий його генотип вольності, криця духу, самопожертви в ім’я величного і вічного- мистецтва.
Ярослав Бачинський.
На фото автора: Іван Марчук, Майстер з народним художником України Богданом Ткачиком та журналістом Ярославом Бачинським.
Жовтень, 2016 року, м. Тернопіль.
