Жити в Україні сумно, соромно і страшно. Про це в інтерв’ю “Апостофу” сказав художник Іван Марчук, – пише gazeta.ua.
“Знаю, куди йде Україна, зараз жити тут сумно, соромно і страшно”, – каже художник.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Пропонуємо добірку цитат Івана Марчука про українське мистецтво, особливості менталітету та політичну ситуацію в країні.
Художник Іван Марчук. Він є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» – від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток. Фарби наносяться тонкими кольоровими лініями, переплітаються під різними кутами
Про ситуацію в Україні
Виявляється, я живу у смітнику, на нашому звалищі. Коли недавно дав інтерв’ю, яке широко розійшлося, дехто мені написав: “Хто ви такий, що таке говорите?” А я кажу те, що кожен день дивлюсь по телебаченню, читаю в газеті, зустрічаю на вулиці. Якщо в пресі 99 відсотків негативу, то як я можу цього не знати? Читаю газети, бо хочу знати, де я живу, серед кого.
Про українців
У нас немає ні пошани, ні любові. При цьому у нас добрі люди, з ким не поговориш – “хороша людина”. Чому тоді в країні все так недобре? У нас всюди проблеми: вода – проблема, газ – проблема, електрика – проблема. У світі того немає. Я там жив: прийшли, заміряли лічильник і пішли, а потім приносять квитанцію – плачу. Я там взимку вікна відчиняв, бо було жарко, повністю виключав одну батарею. А тут справді важко жити.
В Україні багато свободи, але то не та свобода, яка потрібна. Я жив у Америці, в арабських країнах. Ніде не порушував законів, хоч і не знав їх. В Україні беззаконня, повна анархія. Свобода, яка є в нас – то негатив. У нас є свобода слова, але є і безкарність та свавілля. Людині набагато приємніше робити зло, ніж добро. Я завжди кажу: “Люди, спішіть робити добро, воно вернеться”.
Робота Івана Марчука. Його творчий доробок налічує майже 5 тисяч картин
Про заздрощі й кохання
Нікому не заздрю. Можливо, раніше заздрив тому, хто мав файну дівчину. Я досі мрію жінку знайти. Але жінку не шукають, вона являється. Якщо Бог мені не дасть, значить вирішив, що я повинен бути “прикутий до мольберта”. Колись бачив такий заголовок: “Марчук любить два “ж”: живопис і жінок”. Живопис на першому місці, без цього не можна, але і без жінок теж.
Про ставлення до росіян
Який може бути братній народ, коли тебе завоювали. Ти перебуваєш під шапкою. Людей асимілюють, а вони говорять, що “ми рідні”, аби не розсипалася імперія. Україна досі наполовину совкова. Ще у 1990-х, як тільки Україна стала незалежною, говорили, що вона буде заповідником комунізму – так і сталося. Тому вся надія на молодих, які не знають, що таке Радянський Союз, але знають, як живе світ і як вони хочуть жити. Тоді Україна зміниться.
Про найцінніше в людях
Найбільше ціную пунктуальність, діяльність, чистоту думок та порядність. Мене питають: “Який ти?” Кажу: “Чистий у помислах і діяннях своїх”.
Пригадую, я був у Таїланді, там суспільство наповнене любов’ю, а в нас наповнене злом і жорстокістю. Заздрість з’їдає людей.
Про життєву позицію
Колись під час оздоровчого голодування мені до рук потрапила книжка “Муки і радості” про Мікеланджело. Коли її прочитав, то зробив висновок: якщо людина менше їсть і більше працює, то немає часу ні хворіти, ні вмирати. У мене є старша сестра. Вона була така хвороблива, а потім у неї з’явилися діти, згодом онуки і правнуки, ще має господарство – і все це разом тримає її при житті. У мене нічого з того немає, а я, можливо, живу, тому що ненаситний мистецтвом.
Робота Івана Марчука. Його творчий доробок налічує майже 5 тисяч картин
Про сучасне мистецтво
Це ніби вам дати віника, замоченого у фарбу, і ви собі з ним танцюєте і щось робите. Вам аплодуватимуть, і це справді цікаво. Ось британський художник Дем’єн Хьорст привіз в Україну бика з кишками. Смішно, а люди йдуть і стоять у черзі, бо хочуть якогось дива. Але воно – як одноразова ложка, а моє мистецтво – це цінність.
Коли я з Австралії приїхав до Торонто, мене там добре приймали, тому що я був першим з України, хто приїхав не за рекомендацією компартії або комсомолу. У ті роки я навіть не знав, що таке гроші і яка вартість моїх картин. Сучасні художники мислять тільки грошима, але я 50 років прожив і не знав, що це таке. Виставка в Торонто була в українській галереї, і мене запитали: “Маестро, які ціни?” У них все відразу перекладається на гроші. А перед виїздом з Австралії я зайшов в одну галерею і показав фотографії своїх картин і розповів, за скільки я продавав їх українцям. Мені сказали, що вони вартують удесятеро дорожче. Австралійці відразу запропонували зробити спочатку виставку в них, і я виставив там 26 робіт.
Іван Марчук — український живописець з Тернопільщини, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Доробок митця налічує понад 4 тис. творів, понад 100 персональних виставок. Картини Івана Марчука зберігають в багатьох колекціях у різних країнах світу. 18 червня 2006 року міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі обрала Івана Марчука своїм почесним членом. Став першим українцем у цьому званні. Через рік його включили до британського рейтингу “Сто геніїв сучасності” (72-те місце).
