Це багаторічна трав’яниста рослина роду Кульбаба. В українській мові кульбаба відома під понад двома десятками синонімів: купава, пустодуй, солдатики, літючки, летючки, бабакуля, падиволос, плішивець, дикий молочай (молочій), молочник, баранки, бабка, бабки, вовчий зуб, подойнички, чичик, чічак, чічик, малайниця, мелайниця, маївка, пухлянки, пушки.
Цікаве про рослину
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Дана рослина поширена по всій Україні, в тому числі і в нашій області, росте всюди, де не хоч. Її знають всі – і малі, і старі, вона є навіть бур’яном на полях, на городах, у садках і т.д. Все ж за давніми й майже забутими переказами квіти цієї рослини вважаються посланцями сонця. І дійсно, погляньте на них, чим це не сонечка в мініатюрі. А коли ще їх є безліч на лузі, то й очі від того споглядання мружаться мимоволі, тягне до тієї краси, хочеться вдихнути своєрідний і приємний аромат, потеребити пальцями промінчики, відчути їх ніжність і… тепло. Насправді те, що всі бачать як одну квітку, то багато квіток, зібраних у суцвіття «кошик». Кожна квітка має вигляд трубочки з п’ятьма зрощеними пелюстками, з прирослими до них п’ятьма тичинками, бічні квітки мають пелюстки, які виросли в довгі язички. Якщо поспостерігати за «сонечками» протягом доби, можна помітити, що суцвіття-кошики закриваються в другу половину дня і у вологу погоду, оберігаючи пилок від намокання. У ясну погоду кошики відкриваються о шостій годині ранку і закриваються о третій годині дня. Отже, таким чином за суцвіттям кульбаби можна визначати час.
Плід у рослини — це світла веретеноподібна циліндрична сім’янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком. Не раз у дитинстві кожен з нас мимоволі розповсюджували насіння кульбаби, граючись у гру «Закрий очі і скажи…» те то й те то. А тоді дмухали на пухнастий кошик і все летіло в рот довірливому товаришеві.
Квітне кульбаба з настанням тепла – з кінця квітня й майже ціле літо. Плоди-сім’янки дозрівають приблизно через місяць після початку цвітіння. Нерідко спостерігається повторне цвітіння та плодоношення протягом усього літа.
Читайте також
У кульбаби велика здатність розповсюджуватися. Дозрівши плоди-сім’янки розправляють зверху парасолькою білі волоски, як парашут, і летять за вітром у різні сторони. Один кошик квіток дає до двохсот насінин, а вся рослина — до трьох тисяч. І якщо кожна кульбаба займає площу в 20 квадратних сантиметрів, то до десятого покоління, якби всі рослини виживали, знадобилася б площа в п’ятнадцять разів більша, ніж поверхня земної кулі. Але не з усіх насінин виростають кульбаби, більшість їх гине.
А ще із соку кульбаби німецькі вчені вже давно навчилися виготовляти… ґуму, а з неї шини до авто.
«Цвіт Кульбаби» – є ще такий український рок-гурт, створений 2008 року.
Цілющі властивості кульбаби
Листки кульбаби містять вітамін С (50-70 мг %), каротин (6-8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору. Відвари з них застосовують як вітамінний засіб при недокрів’ї, знесиленні, порушенні обміну речовин. Також, якщо детальніше, багато інших речовин: Молочний сік кульбаби лікарської містить гіркі глікозиди тараксацин і тараксацерин, смолисті речовини, віск, каучук.
Листки кульбаби містять аскорбінову кислоту (50—70 мг/100 г), каротин (6—8 мг/100 г), альфа-токоферол, солі кальцію, фосфору. Знайдено також нікотинову кислоту, залізо, марганець, флавоноїдні глікозиди.
З коріння кульбаби виділено трипертенові з’єднання, Р-ситостерин, сігмастерин, інулін до 24 % (восени вміст інуліну наближається до 40 %, навесні зменшується до 2 %), холін, нікотинова кислота, яблучна кислота (2 %), нікотинамід, гіркі й дубильні речовини, цукор, вітаміни, смоли, віск, каучук (до 3 %), білки (5 %) і олію, яка містить гліцериди олеанової, пальмітинової, лінолевої, мелісової і церотинової кислот.
У народній медицині цю рослину застосовують як апетитний, кровоочисний, сечогінний, жовчогінний, проносний засіб, при хворобах жовчного міхура, печінки, при водянці, діабеті, базедовій хворобі, геморої, хворобах нирок і сечового міхура, для поліпшення обміну речовин. Корені застосовують при венеричних хворобах, болях у животі, квітки — при ревматизмі, підвищеному тиску крові, безсонні. Молочним соком закапують очі при трахомі, запаленні очей, застосовують його при сухій екземі.
З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби, ними зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння, кульбаба входить до складу противугревого лосьйону.
Здавна використовують у народній медицині сік кореня кульбаби для виведення ластовиння і пігментних плям на обличчі.
При укусі бджоли, інших жалючих комах молочний сік кульбаби позбавляє болю і опухлості. Навіть кліщ тікає з шкіри людини від цього чудо-соку.
Свіжі листки придатні для салатів після попереднього вимочування у солоній воді, їх можна маринувати в оцті і додавати до овочевих страв як приправу. Маринують і пуп’янки кульбаби, вживають їх замість каперсів (які кладуть в солянки і вінегрети). Їдять і корені кульбаби, попередньо проварені в двох водах з домішкою оцту. З коренів готують сурогат кави, а цукор, що міститься в них, при підсмажуванні карамелізується і надає відвару аромату і кавового забарвлення. Інулін при підсмажуванні перетворюється на цукор. Розрізані вздовж коріння кульбаби висушують, потім підсмажують до почервоніння і хрустіння. Підсмажені корені кульбаби солодкуваті, з ними можна пити чай. Підсмажені корені розмелюють і вживають як каву.
Кульбаба як медоносна рослина дає велику кількість пилку, багатого на білки. Починаючи з ранньої весни бджоли збирають з неї пилок, поповнюючи запаси азотистих речовин, необхідних для годування молодих робочих бджіл. Мед з кульбаби густий, швидко кристалізується, забарвлення від яскраво-жовтого до темно-бурштинового кольору. Сильні сім’ї, підвезені до масивів кульбаби, збирають в день по 3 кг нектару. Один кошик дає 0,5 мг цукру. Медопродуктивність 4,3 кг/га.
Літні листки кульбаби — добрий корм для кролів, цінна силосна рослина
Віктор Аверкієв
